ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА (1868-1904)

477

маминої розпусти, бо закохався в Октавію, як з'ясувалося, свою рідну сестру по батькові.

Повість Ярошинської сатирична; вона є прикладом органічного поєд¬нання в одному творі двох стильових течій. Переважає спокійна, по¬вільна розповідь, за допомогою якої тонкий психологічний малюнок образів органічно сполучається з удало відточеними побутовими де¬талями і просторими епізодами з життя буковинського попівства, скупо пересипаними іронічними дотепами. Ось сцена сватання Аглаї, де кож¬ний, натягнувши на себе маску, думає одне, говорить інше, зберігаючи при цьому правила гри, фінал якої всім принесе виграш:

«Хоч жених не підходив під її смак, все ж вона сміялася й кокетувала його, бо думка, що їй скінчилось уже двайцять два роки та що доростає друга, гарнійша сестра, додавала їй сміливості. З тою думкою застелювала стіл, подавала каву, не забувши всипати до склянки жениха циганчиних кропель, що мали розбудити в ньому любов. Нарешті засіла місце коло свого, по її думці, будучого мужа» [223—224].

Жених знав мету свого візиту; вибір було зроблено заочно, з ре¬комендації священика, що приїхав з ним на сватання. Необхідно познайомитись з дівчиною й уточнити, скільки дістане за Аглаю, «бо аж тоді можна собі залагодити порядно свої справи» [225]. Хоч був поганий і недолугий, в успіху не сумнівався — знав «попит» на семінаристів. І не помилився. «Василіка (брат. — Авт.), глядючи на нього, висміяв його в душі, та коли встали від підвечірку і Аглая попровадила гостя в город, сказав до своєї мамочки:

—Чи сей друк, що не вміє отворити рота, думає брати нашу Аглаю?

—Тихо, не кажи нічого перед нею, бо зіб'єш її з путі. Й мені він не

дуже подобається, та що ж робити. Тепер тяжкі часи, дівчат багато, а

женихів-семінаристів мало.

—Але де за такого нездару йти?

—Мусить [...]. В нас нема грошей, то треба вдоволятися тим, якого Бог

дав» [224].

Своєрідність конфлікту в повісті Ярошинської тісно пов'язана з по¬етикою сюжету, який розгортається двома проблемно-тематичними лініями. Порушуючи важливе питання про обов'язки інтелігенції перед народом і звеличуючи її чесних представників (одна сюжетна лінія), засобами сатири розвінчано розумовий застій, консервативні погля¬ди, моральну зіпсованість і паразитичний спосіб життя реакційної частини інтелігенції (друга сюжетна лінія).

Спираючись на реальні факти дійсності й водночас даючи волю творчій фантазії, Ярошинська «мовою сюжету» показала, до яких неймовірних меж нікчемності, безглуздя доходить людина, яка ціною зради прагне досягти власного благополуччя.

У сатиричних образах міщан-отців Артемія, Моцана, вискочки-перекинчика Костя Антонюка відтворено типові риси зрадників на¬роду, облудників, ідейних і моральних покручів.

478

їхнім антиподом виступає Анна, дівчина з народу, яку в тому затхлому аморальному середовищі сприймають як чужорідне тіло.

— Вони числяться до іншої народності, — скаржиться вона Костеві, — сміються з моїх поглядів і з того, що я свій бідний руський нарід люблю, дуже люблю! — її очі запалали з одушевленя. — Мій батько навчив мене