ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА (1868-1904)
Письменниця не дочекалася такої згоди, хоч своєю громадсько-освітньою, педагогічною, пись¬менницькою працею, своїм життям — неголосним і до неможливості коротким, благородним і кра¬сивим вона значно скоротила дорогу до неї.
Біографія
Євгенія Іванівна Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 р. в с. Чункові Кіцманського по¬віту на Буковині в сім'ї учителя. Ярошинські мали двох синів і двох доньок. Насамперед дбали про хлопців як майбутніх глав родин. їм давали вищу освіту, дівчатам, за словами О. Кобилян-ської, «достатньо було господарського знання, знання красного шиття, гафтів; краснопис [...] знання святого письма. Читання взагалі, знання французької мови (хоча б лише поверхове), гра на гітарі, на фортеп'яні, танці — от і все, що давалось дівчині як духовне віно»2.
Таке духовне віно дістала від батьків і Є. Яро¬шинська. Початкова грамота вдома і 6 класів (за¬кінчила з відзнакою) Чернівецької гімназії, де викладання велося німецькою мовою — оце й уся освіта.
Багатше віно їй дісталося від Бога — талант і неймовірна працьовитість. Не маючи можли¬вості втамовувати інтелектуальний голод на¬вчанням в університеті, вона вдома «читала і
іЯрошинська Є. Ще про руську інтелігенцію та про нарід на Буковині // Твори.— К., 1968. — С. 356. Далі, посилаючись на це видання, зазначаємо в дужках лише сторінку.
2Кобилянська О. Дещо про ідею жіночого руху // Твори: В 5 т. — К., 1963. — Т. 5. — С. 122.
463
писала неустанно, що не можна було її від книжок відірвати», як згадував батько. Читала дуже багато: Гете, Шіллера, Клопштока Гердера, Віланда, Лессінга, Гейне, Ейхендорфа, Шаміссо, Рюккерта' Гейбеля, Еберта, Ленау, Анастасіуса Грюна, звичайно, в оригіналі' німецькою мовою; Байрона, Мільтона, Шекспіра, Гюго, Расіна Мольєра, Шатобріана — в перекладі.
Вразливе і чутливе серце дівчини відгукнулося на щойно відкри¬тий диводив краси і чуття своєю красою і чуттям — несміло, тре¬петно, невміло. Цілий зошит списаних по-німецьки, прихований від людського ока і суду, а в 16 років — дебют в німецькому часописі «Баз іггіегеззапїе В1аШ> повістю «Еіп Ггаиеп Ьегг»(«Жіноче серце»). Редакція дала схвальну оцінку твору, заохочувала до дальшої літера¬турної праці. І хто зна, чи мали б ми сьогодні українську письменницю, якби в 1885 р. не почала виходити газета «Буковина», редагована Юрієм Федьковичем. «В мені пробудилась національна самосвідо¬мість, — писала Ярошинська бібліографу І. Левицькому (1850 — 1913) в автобіографічному листі, — я сказала, що краще трудитись для свого народу, як для чужого, і під впливом таких думок написала-м повісточку: «Уроєна слабість» (1886. —Лет.), котру «Буковина» видру¬кувала. Се було для мене заохотою до писання по-руськи, бо хоть німецьке образованє відчужило мене від свого, то все-таки на дні серця тліла любов до мого народа, єго мови і пісні. З того часу залишила я майже по-німецьки писати, бо мені ходило о те, щоби вивчитись моєї рідної мови до такої степені, як вивчила-м ся чужої» [405—406]. Відкривши це благородне найсвятіше почуття, Є. Яро¬шинська постановила «закріпити» його в собі і пробуджувати в інших, приспаних денаціоналізацією, румунізацією, онімеченням. Відтепер національний елемент стане невід'ємною частиною її думок, праг¬нень, поведінки; стимулом і змістом життя. Відтепер вся її праця підпорядкована завданню якомога глибше пізнати свій народ, його історію, мову, культуру, літературу, щоб шляхом просвіти розбу¬дити людину в людині, її національну гідність.
Починати довелось майже з нуля. Мову українську Ярошинська чула тільки вдома; з української літератури прочитала кілька поезій і повість «Люба-згуба» Ю. Федьковича. Історії України не читала. В гімназії дбали про «винародовлювання» учнів, тому матерня мова була замінена німецькою. Отже, учні вживалися з «Німеччиною», думали по-німецьки, вважали німців «мудрими, великими», а свій народ недолугим, немічним, потребуючим опікуна.
В інтелігентних родинах вважалося ознакою поганого тону, нік¬чемством розмовляти «мужицькою» мовою. Закономірним є те, що Ю. Федькович, Сидір Воробкевич, Є. Ярошинська та О. Кобилянська починали писати художні твори німецькою мовою.
Та на шляху кожного з них траплялися люди, які добрим словом поради, власним прикладом нагадували їм, хто вони, «чиїх батьків