Іван Світличний ДУХОВНА ДРАМА ШЕВЧЕНКА

Щоб грішної на сім світі Люде не займали...

І коли Катерина, проклята батьками, зневажена чужими, має йти світ за очі, поет знов вигукує:

Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить... А за віщо? Святий знає.

Тепер, простежуючи долю Катерини аж до трагічного фіналу, Шевченко раз у раз повертається до теми лихих людей, людей-ворогів, як до найголовнішої, якщо не єдиної причини моральних тортур героїні. Його віра знає саме те, що Катерина в своєму нещасті виявилась цілком самотньою і підтримати її бодай добрим словом нікому:

Де ж ті люде, де ж ті добрі,

Що серце збиралось

З ними жити, їх любити?

Пропали! Пропали!

...Кого Бог кара на світі,

То й вони карають...

Люде гнуться, як ті лози,

Куди вітер віє,

Сиротині сонце світить ...

(Світить, та не гріє) —

Люде б сонце заступили,

Якби мали силу,

Щоб сироті не світило,

Сльози не сушило.

А за віщо, Боже милий!

За що світом нудить?

Що зробила вона людям?

Врешті, зневірившись у людях, доведена до відчаю, Катерина вирішує на¬класти на себе руки і наостаннє, думаючи, що буде з її сином, як він житиме, де ночуватиме, примовляє:

З собаками, мій синочку,

Кохайся надворі!