Іван Світличний ДУХОВНА ДРАМА ШЕВЧЕНКА

Кохайтеся, чорнобриві. Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами.

Коли цю моральну сентенцію, що нею починається Шевченкова «Катери¬на», вважати лейтмотивом поеми, ідеєю, що організовує поетичну структуру твору, тоді мало важить, як витлумачуватимуться інші мотиви та образи: в усіх випадках трагедія Катерини не переростає рамок побутової історії, особистої трагедії дівчини, зневаженої нечесним спокусником, а посилання на суспільні обставини й типовий характер трагедії можуть підкреслити її громадську вагу і значущість, однак далеко не вичерпають суспільно-художньої концепції Шевчен¬ка. Справжня трагедія Катерини набагато серйозніша. Мало сказати, що вона не зводиться до суто побутової моралі, сформульованої (в дусі Квітки) на початку поеми — та мораль скоріше відбиває художню інерцію, літературну традицію, якої молодий талант не міг ще подолати, але вона не має заступати того, що вже тоді, в початковий період, Шевченко вийшов далеко за межі квіткіанського мора¬лізаторства і відтворив трагедію набагато глибшу, суспільнішу, значущішу і від моралі, проголошеної на початку поеми, і від традиційного предмету тодішньої літератури взагалі.

Історія Катерини подана в контексті глибинного суспільно-психологічного досвіду українського народу, і без виявлення цього контексту годі й пробувати усвідомити вибухову силу вже ранньої поезії Шевченка.

Саме кохання не є предметом уваги Шевченка: говорить про нього букваль¬но кількома рядками. Власне трагедія героїні починається після кохання, коли ...слава на все село Недобрая стала.

Катерину, що полюбила москалика,

Як знало серденько, — недобрая слава бентежить мало:

Нехай собі тії люде, Що хотять, говорять...

Самовіддана в коханні, вона йде на все і навіть доля покритки її не лякає: Не зчулася, та й байдуже, Що коса покрита: За милого, як співати, Любо й потужити.

Та нехтувати, як зараз би сказали, громадською думкою Катерині доводить¬ся недовго: коли її «незаконне» кохання стало відомим, вона не може вийти на¬віть з хати, показатися на людські очі:

...дівчата на вулиці Без неї співають, —

а вона навіть по воду йде опівночі, «щоб вороги не бачили», й, повернувшись додому, буває весела і рада, якщо її ніхто не бачив.

Справжнє лихо спіткало її, коли народилося дитя:

Люди-вороги

Чинять свою волю —

Кують речі недобрії,

Що має робити?

І поет, передчуваючи трагедію, вигукує:

Катерино, серце моє! Лишенько з тобою!. Де ти в світі подінешся З малим сиротою? Хто спитає, привітає Без милого в світі?

От суть, жах Катерининого життя: лихо не в тім, що син лишився без бать¬ка; трагедія їх обох у тому, що чужі люди для них — вороги, а «батько-мати —чужі люде», і в цілому світі від них нікуди подітися. Рідні батьки виганяють її з рідної хати, а про чужих вона тільки й думає,