Іван Світличний ДУХОВНА ДРАМА ШЕВЧЕНКА

Козацтво гуляє, байрак гомонить;

У моїй хатині сине море грає,

Могила сумує, тополя шумить.

Тихесенько Гриця дівчина співає, —

Я не одинокий, є з ким вік дожить.Життя серед власних образів, серед мрій і фантазій у Шевченка не є тим, що стосовно інших поетів літературознавці називають втечею від дійсності, солодким самообманом. Навпаки, якщо виходити з конкретної життєвої ситуації Шевченка, можна пересвідчитися, що це— скоріше своєрідний спосіб прилу¬чення до суспільного життя України, своєрідна форма освоєння моральних засад народу. Та все ж це була фантазія, а таку живу і дійову натуру, як Шевченко, на¬віть найактуальніші фантазії не могли задовольнити, тим паче не могли заступити реальне життя, а повертаючись до сучасності, поет знову й знову бачить навколо себе суспільний вакуум — глухоту й байдужість одних, ворожість і агресивність інших, і знову мотиви самотності, сирітства і родинної невлаштованості звучать сильніше і сильніше, виявляючись важливим чинником загальної суспільної драми поета. Тим паче, що сподівання на щире слово, серце ласкаве, якими, гадає Шевченко, могли б зустріти його думи в рідному краю, не справджуються, і не¬вдовзі вже в поемі «Слепая» (1842) стан свого конфлікту з людьми він визначає такими словами:

Я трепет сердца навсегда

Оледенил в снегах чужбины,

И только звуки Украины

Его тревожат иногда...

Но глухо все в родном краю!

Я тщетно голос подаю,

Мне эха нету из дубровы

Моей козачки чернобровой.

Там все уснуло! Пустота

Растлила сердце человека,

И я на смех покинут веком —

Я одинокий сирота!

Після цього були ще «Три літа», але вони загострили конфлікт поета з «лю¬дьми» до непримиренності, довели до трагічного розриву, і невідомо, яким річи¬щем розвивалась би далі творчість Шевченка, якби арешт і наступна солдатчина не зняли певною мірою цей мотив з порядку денного, саме певною мірою, бо цілком ані розв'язати, ані усунути його вже не було можливості, і він живе далі в поезії Шевченка аж до самої його смерті. Хоча в часи солдатчини та після неї дедалі частіше переходить у мотиви особистої недолі, родинної невлаштованості і відчуття непотрібності нікому.

У період «Трьох літ», коли конфлікт поета з людьми сягнув свого апогею, в поемі «Невольник» Шевченко писав про себе вже заупокійним тоном: