Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови

Мотивація тісно пов’язана з трактуванням цілей навчально-виховного процесу. В цьому плані дуже важливо не оцінювати їх лише крізь призму вузько практичних інтересів окремих учнів.

Саме звідси бере початок “підступне” запитання, яке деякі старшокласники ставлять вчителеві: для чого учням вивчати іноземну мову, якщо після закінчення школи вона забудеться? Цілі навчально-виховного процесу визначають ставлення учнів до мови, яку вони вивчають. При цьому в деякій мірі це відношення випливає з установки при вивченні іноземної мови.

Всім добре відомо, що в середній школі і в певній мірі у вищій школі, навіть в мовній вищій школі, ставлення до мови дівчат трохи інше, ніж юнаків. Перші люблять іноземні мови і захоплюються ними більше, ніж другі. В результаті цього дівчата засвоюють мову значно ретельніше, ніж хлопці. Ми не можемо назвати причину цього факту, але він широко відомий всім психологам і викладачам іноземної мови.

Відома і інша форма відношення до іноземної мови, що визначається мірою її необхідності для діяльності осіб, що вивчають іноземні мови, особливо для реально-відчутної найближчої діяльності. Особи які вивчають іноземну мову, для того щоб через рік поїхати в цікаве закордонне відрядження чи на екскурсію, засвоюють мови набагато швидше і ретельніше, ніж особи, яким здається, що іноземна мова не принесе їм ніякої користі.

У зв’язку з цим надаємо міркування В.О. Сухомлинського. Він писав: “Не все що вивчається в середній загальноосвітній школі, має прямий зв’язок з працею на виробництві. Значною мірою цей зв’язок непрямий: навчаючись мислити, пізнавати світ – природу, працю, людину, вихованець і в трудовій діяльності повинен бути мислителем і творцем. У переважній своїй більшості знання, що їх наші вихованці набувають у школі, потрібні їм не безпосередньо для праці, а для того, щоб людина, яка прилучається до багатств і цінностей культури, почувала себе справжньою людиною, переживала гідність розумного, обдарованого володаря праці, щасливого тим, що в його житті є не тільки піклування про хліб насущний.”

В.О. Сухомлинський підкреслював також, що в обов’язки вчителя входить розкрити перед учнями свій предмет насамперед як джерело розумового розвитку.

На його думку, кожен повинен бути хоч трохи математиком, біологом, літератором і, додамо, - знавцем іноземної мови.

Серед інших предметів іноземна мова займає особливе місце – без знання її тепер не може обійтись жодній фахівець будь-якої галузі. Адже іноземна мова служить містком між культурами різних народів і робить можливим обмін духовними цінностями. Більш того, без іноземної мови неможливі економічні, політичні і культурні відносини між країнами, боротьба народів за мир і збереження загальнолюдських цінностей. Саме з таких позицій в першу чергу слід трактувати мету навчання цього предмета в школі, а водночас і шукати джерела мотивації.

Загалом мотиви навчання мають двоякий характер. По-перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, школи, вчителя, батьків. Такі мотиви грунтуються на почутті обов’язку перед суспільством, сім’єю, учителем, товаришами.

В їх основі – переконання в доцільності певної діяльності, почуття відповідальності, поваги до вимог школи, бажання зміцнити свою репутацію доброго учня тощо. Іноді зовнішні мотиви можуть мати й негативний характер, наприклад, коли учень навчається, щоб уникнути покарання з боку вчителя чи батьків. По-друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватись внутрішніми почуттями учня, пов’язаними з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, пристрастями, сформульованими раніше настановами.

Дія зовнішніх і внутрішніх факторів мотивації (“я повинен” і “ мені хочеться”) має бути врівноваженою, крайності тут небажані. Абсолютизація внутрішнього зацікавлення звужує фактичні можливості учня, а сухий підхід з позиції зовнішніх вимог позбавляє процес навчання емоційного забарвлення. Проте у всіх випадках найменшу користь приносять зовнішні негативні мотиви,-- залякування двійками тощо.

Нарешті, мотивацію слід розглядати не як короткочасний фактор діяльності, який можна відкинути після досягнення мети. Йдеться про те, щоб почуття обов’язку було стабільним і закріплювалось у характері людини у постійне прагнення до діяльності, щоб воно стало рисою людини і впливало на хід її життєдіяльності й тоді, коли самі стимулюючі фактори перестають діяти.Оскільки мотивація має велике значення у навчанні іноземної мови, вчителеві важливо своєчасно зберегти, збудити і підтримати її. Але для цього йому необхідно чітко бачити можливі джерела мотивації.