Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови

How do you explain Jack’s difficulties?

Task: Dramatize the talk between Jack and his father.

Експозиція описує випадок, який ніби стався з учнем. Таким чином, мовна реакція визначається особистим досвідом учня, найбільш вірогідним шляхом вирішення аналогічних проблем в життєвих ситуаціях.

Situation: You were watching a very interesting show on TV. In the middle of it the telephone rang. It was your classmate Nick. He asked what the hometask was. You talked a little. When you put down the receiver the program was over… The next morning everyone was talking about the program.

Questions: What were you doing when the phone rang?

Who was on the telephone?

What did you talk about?

Task: Dramatize your talk with Nick. Dramatize your talk with the friends on the next morning.

Ще один момент організації, що сприяє збереженню комунікативної мотивації, - це адекватне використання колективних форм роботи на уроці.

Як відомо, колективні форми можна використовувати у школі, так як вони відповідають умовам навчання іноземній мові в класі (групі), тобто в колективі і відповідають самому змістові мови як засобу спілкування, що передбачає наявність партнерів. Важливо тільки співвідносити їх з конкретними задачами спілкування, навчання.

У. М. Ріверс пише з цього приводу: “Зрозуміло, що неможна просто розбити учнів на пари чи групи і наказати їм спілкуватися на іноземній мові, необхідно створити мотиви для цього спілкування. Волею випадку, під впливом якоїсь несподіванки чи чудернацького поєднання характерів в групі бажання спілкуватись може спалахнути саме по собі, але в більшості випадків його доводиться розпалювати спеціально, пропонуючи цікаве для всіх завдання, і тоді розмова, що супроводжує це завдання, буде автономною, справді людським спілкуванням, а не черговим варіантом псевдокомунікації.”

Це означає, що використовуючи різні режими роботи, розподіляючи учнів на “двійки”, “трійки”, “четвірки” і т.д., вчитель повинен керуватися потребами ситуації, а домінуючим моментом є зміст. Наприклад, “лікар”, “медсестра”, “пацієнт”, утворюють “трійку”, “сім’я”, тобто батьки і троє дітей – “п’ятірку”.

При цьому всі вони поставлені у гостро конфліктну ситуацію: в першому випадку, зокрема, вони з’ясовують, що за дивна хвороба у пацієнта і як її лікувати, чи викривають симулянта, у другому – батьки реагують на розповіді дітей про школу або вирішують, як провести черговий вихідний день, канікули, як відреагувати на погану оцінку одного з дітей. З таких ситуацій виникає стимул для спілкування в цих малих групах.

Групі, що утворилась слід надати час для підготовки, свого роду репетиції, що є найважливішим організаційним етапом на шляху спілкування. Саме під час репетиції учні зможуть привести у відповідність “думку, що шукає свого вираження (Л.В. Щерба) і комунікативний намір, що виникає, зі своїми (мовними) можливостями.

Під час репетиції мобілізується також взаємоконтроль і взаємодопомога як у відношенні змісту так і в мовному відношенні. Щоб мати можливість зсередини допомогти учням, не порушуючи комунікативного процесу, вчитель може включитися в утворену групу в ролі, яка дозволить це зробити майже природно а саме “автора”, “режисера”, “суфлера”.

Отже, основи для виникнення комунікативної мотивації можуть бути закладені при постановці задач уроку, при відповідному змісті і відповідних організаційних формах уроку. Все це опосередковується вчителем і повністю залежить від його стилю роботи.