Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови

І.Т. Бжалава пише, що людина стає суб’єктом діяльності тільки при наявності потреби, в діяльності і ситуації для її задоволення.

Потреби звичайно задовольняються двояко; безпосередньо і опосередковано. У другому випадку дія створює лише засіб для здобуття предмету потреби.

Відомо також, що мотивація залежить від умов організації діяльності, які виступаючи у формі стимулів можуть активізувати і спонуки в цілому. В зв’язку з цим виділяється такий тип мотивації, коли вчитися спонукає сам процес придбання знань (навичок, вмінь). В нашому випадку – це вправи, їх організація.

На підставі всіх цих даних правомірно припустити, що створюючи певні умови при організації вправ, роблячи цей процес психологічно цікавим для учнів, ми могли б опосередковано позитивно впливати на силу мотивації. У застосуванні до навчання говорінню це означає наступне: в учня спочатку немає потреби до говоріння на іноземній мові, але цікавий сам процес виконання вправ, якщо це вправи мовного характеру. У випадку успіху йому стає цікаво говорити взагалі, а отже, вчити, тобто з’являються нові мотиви, вже не тільки усвідомлювані, а й реально діючі.

Однак потреби і інтереси кожної особистості неоднакові як неоднакові почуття, інтелектуальний рівень, життєвий досвід і таке інше. Тому найбільше активізувати мовно-розумову діяльність можна лише в тому випадку, якщо в мовних діях кожної поданої ситуації буде зацікавлений кожен учень. Іншими словами, необхідна індивідуалізація ситуацій, яка дозволить підійти до навчання ніби з іншого боку – змінить його стратегією все, що буде засвоювати учень, буде виходити з його бажань, із усвідомлення потреби в тому, що він засвоює, а не з примусу чи зобов'язаності.

Доцільність саме такої стратегії підтверджується даними фізіології. Відомо, що зміна умов зовнішнього середовища включає чи виключає окремі елементи функціональних систем людини.

Якщо під ситуацією розуміти систему взаємовідносин, то саме вони є елементами зовнішнього середовища для мовника (це середовище відображене в свідомості особистості), стимулом служить мовна (чи немовна) дія співрозмовника, що створює, проблему, вносить розбіжності в систему взаємовідносин.

Відображеність в свідомості і є передумовою для того, щоб зовнішні причини діяли через внутрішні умови тобто передумовою індивідуалізації ситуацій в навчанні говорінню.Базуючись на сказаному, можна сформулювати наступне правило: будь-яке висловлювання учня повинно бути по можливості природно мотивованим, тобто виходити мовби з внутрішнього “я”; для створення комунікативної мотивації необхідно використовувати в основному особистісну індивідуалізацію, яка передбачає врахування контексту діяльності учня, його життєвого досвіду, сфери його інтересів, бажань, духовних потреб, світогляду, емоційно-чуттєвої сфери і статусу особистості в колективі.

Принципово важливо підкреслити, що комунікативна мотивація забезпечується не ззовні, а в межах самого комунікативного методу. Засобами комунікативної мотивації є всі три види індивідуалізації, однак значимість їх далеко неоднакова.

Так наприклад взаємодія суб’єктної і індивідної індивідуалізацій виявляється в тому, що індивідуальний стиль навчальної діяльності неможливо сформувати без врахування здібностей та інших індивідуальних властивостей. З іншого боку, розвиток здібностей відбувається ефективніше, якщо, учні володіють раціональними прийомами виконання діяльності. Задоволення комунікативної потреби також передбачає відповідні здібності і достатньо добре засвоєні способи діяльності.

Тим не менше і у виклику комунікативної мотивації ведучу роль відіграє особистісна індивідуалізація. Якщо акцент індивідуалізації змістити на врахування здібностей (індивідна індивідуалізація), чи висунути на перший план навчання раціональним прийомом навчальної діяльності (суб’єктна індивідуалізація ), то мовна діяльність стає в психологічну ізоляцію від її мовно-змістовної основи. Це призводить до того , що учень не може здійснити мовну діяльність, так як не працює , за висловом А.Н.Леонтьєва, "мотор діяльності "-мотив.

Більше того, без особистісної індивідуалізації стає неможливим здійснення і двох інших її видів. Згідно з дослідженнями, які ми маємо, для формування індивідуального стилю навчальної діяльності (як і для розвитку здібностей ) необхідно індивідуалізувати не тільки зміст навчальних завдань і організацію навчальної роботи, але і мотивацію діяльності ( В.С.Мерліна, Є.А.Клімов )