Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови

а) мікродіалог і діалог;

б) мікромонолог і розгорнуте висловлювання.

4. Функції мовних одиниць і перенос навиків.

Перенос навичок визначають як “використання засвоєного матеріалу в нових умовах”, справедливо називаючи його головним пунктом в навчанні. Правильна стратегія навчання говорінню-це стратегія функціональної орієнтації.

5. Функціональна єдність (комплексність) трьох сторін говоріння.

Мова має три аспекти: лексику, граматику, фонетику. Будь-який з цих аспектів можна зробити об`єктом вивчення, не завдаючи шкоди мові в цілому.

Мовлення має три сторони: лексичну (семантичну), граматичну (структурну) і мовленнєву. Всі ці три сторони функціонують нерозривно. Неможливо будь-яку із сторін зробити об`єктом засвоєння окремо від двох інших, щоб при цьому не порушити говоріння як діяльність, як процес. Наприклад, і слово, і словосполучення, і фраза засвоюються як мовна одиниця, тобто в єдності всіх її сторін. Звідси і виникає мовленнєвість вправ, мовний характер уроку та інші аспекти функціональності.

6. Функціональність і свідомість.

З точки зору функціональності можна вважати, що для навчання говорінню під повідомленням знань слід розуміти повідомлення правил-інструкцій, які даються в процесі формування навиків. Такі правила-інструкції повинні характеризуватися оперативністю, узагальненістю, функціональною спрямованістю, позитивністю формулювання.

Використання правил-інструкцій є лише одна сторона свідомості. Невірно було б вирішувати питання про використання знань лише як дискурсивність, тобто як усвідомлене в даний момент їх використання, ігноруючи такі механізми, як аналогія, інтуїція і мимовільне запам`ятовування. Свідомість у навчанні говорінню - це взаємодія механізмів аналогії, інтуїції, мимовільного запам`ятовування, дискурсивності.

Приклад як засіб навчання говорінню в рамках комунікативного методу з позицій функціональності методологічно неприйнятний.

4) Комунікативність передбачає ситуативність навчання. Зараз вже всі визнають необхідність ситуативності. Однак це майже завжди стосується етапу розвитку мовного вміння, чого є далеко недостатньо.

Справа в тому, що ситуативна віднесеність є однією з природних властивостей мовного навику, без якого він не здатний до переносу.

Якщо ситуативний характер навикової дії не зафіксований мозком, переносу не відбудеться. Саме тому багато завчених слів і заавтоматизованих граматичних форм залишаються лежати в засіках пам’яті учнів, коли вони змушені вступити у спілкування.

Ситуативність необхідна також і як спосіб мовної ситуації, і як умова розвитку мовного вміння, зокрема також його якостей, як цілеспрямованість, продуктивність та ін. Ситуативність здатна відтворити комунікативну реальність і тим самим збуджувати інтерес щирістю мовлення, що є дуже важливим. Помітимо, що комунікативність вимагає переосмислення поняття “ситуація” і пов’язаного з ним поняття “ситуативність”. Під “ситуацією” слід розуміти не сукупність екстралінгвістичних обставин, а систему взаємовідносин співрозмовників, відображену в їхній свідомості, під “ситуативністю” – співвіднесення висловлювання з цими взаємовідносинами. Такий підхід передбачає досить специфічну організацію навчального процесу.

Таким чином четвертим принципом навчання говорінню як виду мовної діяльності є принцип ситуативності.

Ситуативність, як принцип означає, що все навчання говорінню відбувається на основі і за допомогою ситуацій. До того ж визначення поняття «ситуація» в комунікативному методі істинно різниться від інших визначень.