Зовнішньоекономічні зв'язки України з країнами світу
Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво кра¬їн, які значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні форми й засоби державного регулювання засто¬совуються в процесі здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної торгівлі.
Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких пе¬решкод щодо надходження в країну іноземних товарів, проте ніко¬ли не вдавалося проводити її на практиці. Прихильники цієї політи¬ки — країни, які здатні перемагати в конкурентній боротьбі.
Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного викори¬стання ресурсів і вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної торгівлі ще й досі існує практика про¬текціонізму.
Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних захо¬дів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.
Існують такі протекціоністські заходи:
а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими надходженнями від податків;
б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену кількість;
в) нетарифні бар'єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів. Наприклад, Великобританія заборонила ім¬порт вугілля, Норвегія до 1984 р. забороняла імпорт продо¬вольства з метою збереження національної галузі.Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи вису¬ваються на підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист галузей, пов'язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування тарифів, квот та інших бар'єрів робить імпортні товари й послуги дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.
До важливих важелів державного регулювання зовнішньоеконо¬мічної діяльності належить і регулювання міжнародної міграції ро¬бочої сили, тобто переміщення працездатного населення, зумовле¬ного економічними причинами. Обсяг міграційних потоків регулю¬ється з урахуванням професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили. Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих спеціалістів.
Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило, узгоджується з нормативними актами Міжнародної органі¬зації праці та закріплюється регіональними чи двосторонніми уго¬дами (у 1994 р. така двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.
В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовніш¬ньоекономічну діяльність покладаються особливі завдання. Для Ук¬раїни першочерговим завданням у галузі зовнішньоекономічних зв'язків стає інтеграція у світову економіку.
6. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов¬нішньоекономічну діяльність. План зовнішньоекономічної діяльнос¬ті включає в себе: міжнародну торгівлю товарами й послугами;
міжнародний рух капіталу й зарубіжних інвестицій; міжнародні ва¬лютно-фінансові й кредитні відносини; міжнародний поділ праці; міжнародну міграцію робочої сили; міжнародну економічну інтегра¬цію.