Антимонопольна політика в Україні

Важливим розділом, моментом даної монографії, причиною, чому вона була обрана для розгляду у цьому рефераті, є аналіз конкурентної політики та її ролі в ринковій економіці. Дуже корисним у викладі матеріалу є чітке розмежування антитрестівської, конкурентної та антимонопольної політики держави.Конкурентна політика є одним із інструментів економічної політики. Поняття конкурентної політики охоплює комплекс узгоджених дій уряду, спрямованих на підтримку конкуренції на ринках товарів, робіт та послуг. Тобто це є цілеспрямована державна політика, що має на меті розвиток ринкових відносин і сприяє підвищенню ефективності використання обмежених ресурсів. Вона необхідна для забезпечення економічного зростання країни. Здійснення цієї політики спрямоване не тільки на підтримку та розвиток конкуренції, але й на вирішення таких питань і завдань: захист від монополістичної діяльності, недобросовісної конкуренції, сприяння демонополізації економікии, забезпечення фінансової, метеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців [стор. 23].

Це політика, яка здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління і контролю.

На сучасному етапі для України притаманним є проведення антимонопольної політики. Її сутність була визначена у Державній програмі демонополізації і розвитку конкуренції як економічна політика, спрямована на запобігання монопольній дояльності, її обмеження та припинення, а також розвиток конкуренції. Тобто це економічний інструмент з обмеженим спектром дії у порівнянні з конкурентною політикою. Він характерний для країн, що тільки починають перехід до ринкових відносин, де панівною є державна власність; конкурентного середовища майже не існує; дуже сильні традиції, успадковані від адміністративно-командної системи; виробництво неефективне та сильна корпоративна влада; всеохоплюючим є державне регулювання; економіка в цілому не пристосувалася до політичних змін в країні і суспільстві; виробництво страждає від галопуючої інфляції та загальної економічної кризи.

Семенова Л.Н. у своїй роботі аналізує і ті загальні принципи здійснення політики щодо захисту конкуренції, на яких базуються законодавства багатьох країн. Серед них є такі: законність, незалежність, гласність, рівність перед законом, комплексність, координованість, індивідуальний підхід, етапність проведення, охорона комерційної таємниці і таємниці слідства [стор. 31].

Законодавства країн світу, які захищають конкуренцію, формуються на загальній теоретичній базі. Різниця між ними полягає в тому, що вони розвивались на різних концептуальних засадах. Найбільшого поширення в світі набули дві концепції конкурентної політики.

Перша з них базується на пануванні ринку. Її суть зосереджується на необхідності зняття будь-яких обмежень в конкуренції. Застосування цієї концепції дозволяє підприємцям займати монопольне становище на ринках. Але вона не допускає зловживань із застосуванням ринкової влади.

Друга концепція базується на владі над ринком. Вона спирається на той факт, що влада над ринком є здатністю змінювати ціни, не змінюючи кількість продажів при відсутності альтернативних продуктів. Тому великі фірми можуть впливати на дії малих. Це потребує застосування заходів проти використання великими фірмами своєї влади над ринком.

Як уже згадувалося, у світі відомі такі різновиди політики щодо захисту конкуренції:

антитрестівська політика, характерним прикладом якої є законодавча система США;

конкурентна політика, якої найбільш суворо дотримуються законодавства країн ЄС;

антимонопольна політика, яка представлена законодавчою системою, що діє в Японії.

Законодавства щодо розвитку конкуренції в країнах із перехідною економікою мають свої особливості. Вони обумовлені різними чинниками. На відміну від розвинених країн світу, вони створюють та удосконалюють свої законодавчі системи не в період піднесення виробництва, а навпаки – за умови глибокої економічної кризи. Для багатьох з них нагальними проблемами є проведення демонополізації в процесі приватизації, створення конкурентного середовища, якого в багатьох галузях народного господарства раніше не існувало [стор. 37].

Як стверджує автор монографії, здійснення будь-якої підприємницької діяльності в умовах конкуренції – справа дуже важка. Тому підприємці, що працюють на ринку, завжди намагаються поліпшити існування шляхом посилення влади на ринку. Світова практика визначає два основні типи дій, до яких звертаються підприємці, щоб істотно послабити конкуренцію: