Антимонопольна політика в Україні

Порівняння результатів суспільно оптимальної ціни (P = MC) і ціни, що забезпечує справедливий прибуток (P = AC), породжує дилему в політиці, що інколи називається дилемою регулювання. Незважаючи на цю проблему, ми повинні розуміти, що регулювання може покращити результати монополії із суспільної точки зору. Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і зменшити економічні прибутки монополій.

Цей аналіз розділу із книги “Економікс”, що не дуже схожий на анотацію, введений до реферату із єдиною метою: зрозуміти, у чому полягає державне антимонопольне регулювання.

1.2. Анотація на розділ книги

Пол А. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз. Мікроекономіка/ Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 676 с. – с. 271-272.

ISBN 966-500-225-2

Ця книга є дуже популярним підручником із мікроекономіки. Тому, упустити нагоду використати її для написання реферату означало б позбавити себе задоволення вивчити досліджуваний предмет досконало і цікаво. У підручнику міститься дуже багатий матеріал про політику США щодо захисту конкуренції, але тут зупинимося лише на основних підходах, що застосовують уряди у ринковій економіці для контролю зловживань, можливих при недосконалій конкуренції.

Протягом тривалого часу уряди покладалися на податки, регулювання цін та державну власність, щоб контролювати зловживання, можливі при недосконалій конкуренції.

Податки інколи використовували для згладження наслідків розподілу доходів. Оподатковуючи монополії, уряд може зменшити їхні прибутки, тобто пом’якшити окремі соціальні наслідки монополії. Хоча оподаткування зменшує доходи монополій, що суспільством визнається за позитивний наслідок регулювання, воно одночасно спотворює обсяги продукції. Через податок можна вилучити частину прибутку, але не можна вплинути на обсяг виробника. Якщо податок збільшує граничні витрати виробника, він віддаляє монополіста ще більше від ефективного обсягу виробництва. Це призведе до ще вищих цін і подальшого скорочення обсягу виробництва.

Контроль за цінами на більшість товарів і послуг застосовували під час війни частково як засіб для стримування інфляції, частково для утримання цін у галузях з високим ступенем концентрації. Таке регулювання цін є дуже недосконалим інструментом. Воно призводить до численних перекручень і спотворень, які підривають ефективність економіки.Державна власність на монополії – один із підходів, що його широко застосовували за межами Сполучених Штатів. Уважають, що в деяких галузях (постачання води, газу, електроенергії) ефктивне виробництво вимагає єдиного продавця. У таких випадках виникає дилема: запровадити державну власність чи державне регулювання за діяльністю таких фірм? Більшість країн з ринковою економікою вибрали шлях регулювання. Автори зазначають, що останніми роками в багатьох країнах приватизували ті галузі, що здавна були державними підприємствами.

У США для контролю недосконалої конкуренції використовують інші підходи: державне регулювання, антитрестівську політику і заохочення конкуренції.

Економічне регулювання дає змогу спеціалізованим регулювальним органам наглядати за цінами, обсягом виробництва, входом і виходом фірм з регульованих галузей, таких, як комунальні підприємства, та транспорт. Воно є насправді державним контролем без державної власності на ці підприємства. Його часто використовують для регулювання місцевих природних монополій.

Антитрестівську державну політику складають закони, що забороняють деякі різновиди поведінки (спільне запровадження кількома фірмами цін) або приборкують деякі ринкові структури (чисті монополії та висококонцентровані олігополії). Антитрестівські закони диктують виробникам, що вони не повинні робити.

Основним методом боротьби з ринковою владою є повсюдне заохочення конкуренції. Держава має багато способів змусити конкурувати навіть великі фірми. Рішуча антитрестівська політика є важливою складовою частиною запобігання змові, однак інші підходи не менш важливі. Найважливіший напрям політики – це зменшення перешкод для конкуренції до якомога нижчого рівня.