Антимонопольна політика в Україні

Отже, ця стаття є новим поглядом на досліджувану проблему. Антимонопольні регулятивні органи повинні розуміти, що монополія може бути корисною.

3.10. Анотація на статтю

Інеса Шуміло. Антиконкурентні узгоджені дії// Підприємництво, господарство і право.-2001.-№1.-с. 15-18

Хоча в Україні найпоширенішим правопорушенням, що посягає на конкуренцію, є зловживання монопольним становищем на ринку (за статистичними даними Антимонопольного комітету України, у першій половині 2000р. з усіх припинених порушень антимонопольного законодавства зловживання монопольним становищем становлять 40,8%), автор статті наголошує на важливості дослідження і регулювання антиконкурентних узгоджених дій (їхня частка становить 2,6% від усіх порушень антимонопольного законодавства). На відміну від зловживання монопольним становищем, що обмежене колом суб’єктів, антиконкурентні узгоджені дії можуть бути вчинені будь-яким суб’єктом господарювання, незалежно від розміру їхньої частки на ринку та наявності ознак ринкової влади. Крім того, факт вчинення антиконкурентних узгоджених дій дуже важко відслідкувати і довести. Тому регулювання їх є складним завданням і вимагає залучення доробок і досвіду іноземних урядовців, антимонпольних структур і організацій.Автор наводить у статті класифікацію антиконкурентних узроджених дій, що використовується в іноземному законодавстві. Антиконкурентні узгоджені дії поділяють за формою договору на формальні та неформальні (зговір); за співвідношенням ринкових позицій суб’єктів угод – на горизонтальні (угоди між конкурентами) та вертикальні (угоди між економічно залежними підприємствами, що не конкурують між собою); за ознаками об’єктивної сторони правопорушення – на цінові та нецінові.

В Україні антиконкурентні узгоджені дії вважаються правопорушенням незалежно від наявності ознак ринкової влади у господарських суб’єктів, що їх вчинили. Ще однією вагомою, як стверджує автор, прогалиною у вітчизняному законодавстві є відсутність визначених критеріїв для поділу правопорушень на такі, що завдають більшої або меншої шкоди кокуренції. Не передбачені законом і підстави для надання пільг окремим категоріям суб’єктів господарювання, або надання можливості використання таких угод для подолання термінових кризових явищ у соціальній чи економічній сферах.

У статті автор аналізує законодавство із захисту конкуренції Азербайджану, Білорусі, Росії, Узбекистану, Німеччини, Литви та Естонії. Важливою особливістю цієї статті є наявність у ній чітких висновків та рекомендацій щодо внесення змін до українського антимонопольного законодавства. Серед них автор наголошує на таких:

1)на необхідності вітчизняному законодавству запозичити загальновизнаний поділ антиконкурентних угод на горизонтальні та вертикальні, що дасть змогу здійснювати диференційований підхід при вирішенні питання про визнання їх неправомірними;

2)на необхідності визначення категорій угод, на які за певних умов може не поширюватися загальна заборона (угоди між виробниками сільськогосподарської продукції, малими підприємцями, якщо вони не стосуються ціноутворення та несуттєво впливають на конкуренцію; угоди, спрямовані на впровадження нових технологій, розвиток науково-технічного прогресу, подолання кризових явищ в окремих галузях).

Отже, ця стаття є однією із цілої низки робіт, у яких критикується антимонопольне законодавство нашої держави, але водночас, пропонуються реальні рішення щодо його покращення.

3.11. Анотація на статтю

Александр Грановский. Критерии согласия на экономическую концентрацию субъектов хозяйствования на рынке// Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. - №8. – с. 11-14.

Одним із найважливіших напрямів антимонопольного регулювання є контроль за економічною концентрацією суб’єктів господарювання на ринку. Автор статті констатує вакт, що українське антимонопольне законодавство щодо контролю за економічною концентрацією потребує допрацювання. Потрібно законодавчо встановити орган, який повинен доводити перевищення позитивних результатів над негативними наслідками концентрації. Важливо закріпити на законодавчому рівні критерії надання згоди на концентрацію суб’єктів господарювання у випадках, коли її здійснення вигідне для суспільних інтересів, хоча може при цьому справити негативний вплив на конкуренцію. Важливість такого законодавчого закріплення, стверджує автор, спричинена тим, що тут використовують категорії оцінки “позитивний ефект для суспільних інтересів”, “негативні наслідки обмеження конкуренції” і т.ін.