Антимонопольна політика в Україні
Сьогодні у розвинутих країнах законодавство регулює присутність монопольних і конкурентрих сил з тим, щоб взаємодія попиту і пропозиції узгоджувалася з виробленою економічною стратегією і встановленим ступенем монополізації ринку. Підтримуючи ринково-конкурентні сили шляхом реалізації відповідної бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики, держава відкриває простір для існування у базових галузях високоефективних компаній (монополій), які завдяки високим кредитно-інвестиційним можливостям мають значні переваги у використанні новітньої техніки і технології, економії на загальних витратах, продуктивності праці.
Автор статті переконана, що в Україні державна монополія – дзеркало економічних негараздів. Головним орієнтиром державної політики має бути суспільний інтерес, а набір стратегічних пріоритетів – формуватися залежно від конкретної ситуації, в якій опинилося господарство. Автор стверджує, що монопольні підприємства повинні отримати можливість розвивати й оптимізувати усі ланки виробництва. Обмеження монополізму, встановлювані законом, повинні стосуватися механізмів реалізації тарифної політики і аж ніяк не порушувати питання внутрішньофірмового господарювання. Але всупереч сказаному державна політика щодо обмеження монополізму, на думку О.Мельникової, спрямована не на створення конкурентного середовища, а на встановлення перешкод функціонування підприємств-монополій.
До переліку підприємств-монополістів, щодо яких проводиться регулювання фонду оплати праці, належать переважно ті, що надають послуги у сферах зв’язку, житлово-комунального господарства й електопостачання, тобто належать до базових галузей економіки країни. Це регулювання передбачає штрафні санкції за зростання заробітної плати проти IV кварталу попереднього року. Мінекономіки, Мінстат та Антимонопольний комітет України керуються при встановленні цих санкцій тим, що заробітна плата з відрахуваннями становить значну частину собівартості, відтак, і тарифів та цін на монопольні види послуг.Автор висловлює іншу точку зору на цей аспект антимонопольного регулювання. Вона вважає, що зростання основної зарплати робітників, додаткової заробітної плати та заохочувальних компенсаційних виплат відображає зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва на підприємстві-монополісті. Отже, державне обмеження зростання відрахувань на фонд оплати праці гальмує розвиток підприємств і економічне підняття в економіці. О.Мельникова жорстко критикує постанову Кабінету Міністрів України №525 “Про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету підприємствами-монополістами у 1999 р. у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці”. Автор обстоює думку, що зміна умов функціонування підприємств повинна супроводжуватися, насамперед, зміною ставлення до справи як самого працівника, так і роботодавця. Перебуваючи в ринкових умовах, кожне підприємство повинне мати перед собою стратегічну межу – створення сприятливого соціально-економічного середовища для кадрів, щоб кожна людина була зацікавлена у зростанні виробництва і мала від того вигоду. Птрібно надати змогу підприємству підвищувати життєвий рівень своїх працівників.
3.9. Анотація на статтю
А. Покритан. Про економічний зміст сучасних суспільних відносин в Україні// Економіка України. – 2000. - №10. – с.46-53.
Автор цієї статті твердить, що у світі відбувається перехід від товарних виробничих відносин до “посттоварної” фази економічної еволюції. У цьому контексті монополістична стадія розвитку товарного виробництва є перехідною від вільної конкуренції з відповідним їй механізмом суспільного регулювання (ефект “невидимої руки” ринку) до монополії, яка характеризує безпосередній процес становлення функціонування планомірної, а тому безпосередньо суспільної форми зв’язку. Автор переконаний, що на відміну від товарного виробництва, результатом якого є речове багатство, у монополії виробництво спрямоване на такий характер людської діяльності, результатом якого є багатство людської особистості. На думку автора, теперішній етап розвитку економіки не можна назвати перехідним у справжньому розумінні цього слова, бо реформатори знищили майже всі ознаки суспільної форми відносин: великі об’єкти сільськогосподарського та промислового виробництва, контроль за цінами, систему регулювання виробництва та обігу – а сподівалися лише на регулятивну дію стхійних ринкових сил.
Відповідно до теми реферату стаття цікава тим, що у ній акцентується увага не на негативних, а на позитивних рисах монополії. Монополія – це великий крок вперед у процесі усуспільнення виробництва. Це виявляється у виробничому процесі, у спеціалізації, комбінуванні, комплексному використанні ресурсів, у концентрації виробництва. Великі масштаби виробництва стимулюють технічний прогрес, появу нових технологій, становлення ролі людини як організатора виробничого процесу, зростання ролі інформації. Внаслідок монополізації основні параметри виробництва і обігу стають відомими. Виробництво здійснюється на відомий ринок. З цієї точки зору монополії є великим кроком уперед у розвитку механізмів регулювання суспільного виробництва. Перехід до монополії означає встановлення диктатури закону, широкої і повної демократизації суспільства. Якщо цього не буде зроблено, то Україна буде відкинута на периферію світового розвитку.