Антимонопольна політика в Україні

В. Полуянов. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб’єктів господарювання// Економіка України. 2001.-№9.-с.36-42.

Автор цієї статті обстоює думку, що державне реформування економіки України при переході від командно-адміністративної системи до ринкових відносин мало декілька вад, котрі спричинили не бажане зростання ефективності промислового виробництва, а його спад. Одна з причин такої ситуації – поспішна приватизація державного майна. Ще до початку реформ як аксіома бралося твердження про те, що підприємство недержавної форми власності працює ефективніше. Але досвід роботи приватизованих підприємств показав, що зміна власника автоматично не забезпечує ефективну роботу.

Автор розмірковує над тим, що економіка Радянського Союзу, яка керувалася на принципах планової адміністративно-командної системи, по суті, являла собою величезну корпорацію, всередині якої будь-яка конкуренція у тому вигляді, в якому вона розуміється у ринковій економіці, була відсутньою. Основними формами суспільної організації виробництва були концентрація (збільшення розмірів виробництва), спеціалізація (обмеженість номенклатури продукції виробничих одиниць), кооперація (встановлення тривалих виробничих зв’язків між підприємствами), комбінування (об’єднання в межах підприємств кількох технологічно різних, але взаємозв’язаних між собою виробництв). Саме ці форми розглядалися як найпрогресивніші, всебічно заохочувалися і використовувалися.Орієнтація на принципи концентрації виробництва призвела до того, шо радянська економіка виявилася наймонополізованішою у світі. За даними Держкомстату СРСР, у 1988 р. у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 монопольних виробництв. Монополізованість того чи іншого ринку створює ситуацію, за якої зміна власника не тільки формує умови для підвищення ефективності функціонування підприємства, але швидше, є небажаною. Це утруднює рух до ринку. Але і розукрупнення підприємств не завжди є доцільним з технологічних, технічних або економічних причин.

Як констатує автор, рівень монополізованості економіки України є високим. Наприклад, залишкова вартість основних виробничих фондів (ОВФ) ВАТ “Маріупольський комбінат імені Ілліча” становила у 1992 р. 9,12% від вартості усіх основних засобів промисловості Донецької області. Залишкова вартість 10 найбільших підприємств Донецької області становить 46,7%. Ста найбільшим підприємствам належить 94,7% усіх основних фондів промисловості області.

Порівнявши структуру чисельності підприємств України у розрізі форм власності і структуру залишкової вартості ОВФ, автор зробив висновок, що основна частина найбільших підприємств залишається у руках держави. Монополію державної власності ще далеко не подолано: 60,38% залишкової вартості ОВФ в економіці перебувають, станом на перше півріччя 2000 р., у державній власності.

З урахуванням того, що в руках держави залишилися найбільші підприємства, автор доходить таких висновків:

-технічна і технологічна структури промислового виробництва в Україні говорять про монополізацію ринку в базових галузях економіки. Тому зміна власника у цих галузях без кардинального розв’язання проблеми упорядкування структури підприємств не вирішує проблеми монополізму, а тому нині не може бути визнана доцільною;

-створення ринкових відносин необхідно інтенсивно підтримувати лише в тих галузях, де проблему монополізму вирішено;

-має всебічно заохочуватися політика розвитку в монополізованих галузях дрібного і середнього бізнесу, який би брав на себе спеціалізоване виконання робіт допоміжного характеру, виключивши зі структури монополіста непрофільні та допоміжні виробництва.

Автор статті зауважує, що оцінка монополізованості промислового виробництва за часткою державної власності не досить повно характеризує глибину проблеми. Насправді спеціалізація виробництва в економіці України досягла такої стадії, коли той чи інший продукт із заданими властивостями випускався практично одним, принаймні, двома-трьома виробниками. Роки реформування не тільки не внесли істотних змін у даний процес, але й значно його погіршили.

Високий рівень концентрації характерний для чорної металургії України. 98% чавуну і 97% сталі на початку реформ виплавлялися на підприємствах з річним обсягом виробництва понад 1 млн. тонн. За рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі. Проблема монополізму посилюється природною наявністю підприємств-монополістів, до яких за Законом України “Про природні монополії” відносять підприємства, що працюють у таких сферах: