Антимонопольна політика в Україні

Жорстка конкуненція на ринку капіталу призводить до того, що у банківському секторі відбуваються структурні зміни – злиття, або об’єднання. Об’єднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу зі значним обсягом капіталу дає змогу надавати клієнтам більшу кількість послуг, зменшити витрати, створити й поліпшити розгалужену мережу філій тощо. До групи найбільших (із чистими активами понад 1200 млн. грн.) належать 8 банків: “Аваль”, Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, “Райффайзенбанк Україна”.

Нині в Україні помітно загострилася конкуренція на ринку банківських продуктів. Безперечну перевагу над своїми конкурентами мають банки, які пропонують клієнтам велику кількість послуг. До основних продуктів банку належать: видача грошових кредитів; прийом депозитів; здійснення грошових розрахунків та платежів; випуск кредитних та платіжних карток; консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Щоб сформувати справедливу конкуренцію між суб’єктами фінансового ринку, держава має протидіяти будь-яким проявам монополізму та недобросовісній конкуренції у банківській сфері, ухвалити окремий нормативно-правовий акт про конкуренцію у банківській сфері чи на ринку фінансових послуг. У зарубіжних країнах такі законодавчі акти прийнято. У Росії, наприклад, закон про конкуренцію на ринку фінансових послуг.

Автор наголошує на тому, що перед урядом та Національним банком України стоїть важливе завдання щодо підтримки мережі фінансових установ, які, у свою чергу, формуватимуть конкурентний ринок банківських послуг.

3.7. Анотація на статтю

Т.Бень, В. Сиченко. Методи визначення рівня монополізму на ринках промислової продукції// Економіка України. – 1999. –3. – с. 36-41.

Дослідження різних ринків, де функціонують монопольні утворення, повинні однозначно з’ясувати, хто конкретно може вважатися монополістом, якою часткою ринку повинне володіти підприємство (чи група підприємств), щоб істотно впливати на нього у власних інтересах.

Автори цієї статті пропонують до розгляду три методи, які використовуються у вітчизняній та світовій антимонопольній практиці для визначення рівня монополізму:1)метод розрахунку частки підприємця на ринку (він полягає у визначенні частки підприємства на конкретному ринку і наступному порівнянні одержаного результату із законодавчо встановленою граничною часткою, перевищення якої дає підставу вважати підприємця монополістом. Перевагами методу є його простота і можливість швидко провести необхідні розрахунки. На цьому методі ґрунтується “Методика визначення монопольного становища підприємців на ринку”. Згідно з українським законодавством, монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Основний недолік методу пов’язаний із необхідністю використовувати граничну частку підприємця на ринку, що не враховує специфіку кожної галузі і встановлюється як єдина, усереднена величина для всіх галузей (та відповідних ринків) в економіці країни);

2)метод розрахунку частки фіксованої кількості підприємств (ним визначається концентрація ринку, тобто ступінь переважання на ньому кількох великих підприємств. Показникам, застосовуваним у вимірюванні концентрації ринку, є коефіцієнт концентрації N фірм. Він показує процентне співвідношення обсягів продажу продукції певною кількістю (N) підприємств і загального обсягу продажів цієї продукції на ринку. Недоліки цього методу полягають у тому, що: а) він дає змогу характеризувати не усю сукупність підприємств та її структуру, а лише позиції найбільших учасників ринку, що знижує оцінки; б) не враховується різниця між тими ринками, де діє одна домінантна фірма, і тими, де діють три чи кілька великих фірм на приблизно паритетних засадах).

3)метод визначення рівня монополізму за допомогою індексу Херфіндаля-Хіршмана (IXX).Цей індекс долає недоліки попереднього методу. Він являє собою суму квадратів частки кожного з підприємств, яке діє на ринку. Із збільшенням концентрації ринку величина індексу зростає, досягаючи 10000 для повної монополії.

3.8. Анотація на статтю

О.Мельникова. Особливості національної монополії// Економіка України. – 2001. – 2. – с.50-53.