ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Криза, викликана політичним переворотом у 1848 року, призвела до введення "примусового курсу", звільняючи Банк від зобов’язання викупити його власні банкноти. Банкноти Банку стали законним платіжним засобом, і окремі особи та Уряд повинні були приймати Їх до оплати.

Із введенням примусового курсу були встановлені обмеження щодо обсягу емісії. Примусовий курс та статус законного платіжного засобу паперових грошей був скасований згідно закону від 6 серпня 1850 року, але поновлений протягом Франко-Пруської війни у 1870 році. Після цього примусовий курс паперових грошей банку був збільшений згідно змін у фінансовій ситуації в країні, але після 1870 року не було ніяких сумнівів щодо статусу паперових грошей як законного платіжного засобу.

До 1848 діяльність Банку за межами Парижу була обмежена 15-ма відділеннями та філіями. В другій половині дев'ятнадцятого століття мережа відділень почала швидко поширюватись: 160 структурних підрозділів в 1900, й 259 - в 1928 році.

Розширення мережі Банку по всій території Франції супроводжувалось різким збільшенням його ділової активності. Фінансуваня економіки зростало в результаті політики низьких норм проценту та вільного підходу до дисконтування ресурсів. Надання позик під забезпечення цінними паперами було дозволено у 1834 році. Спочатку позики надавалися тільки під урядові цінні папери, а згодом і під інші види цінних паперів.

Банк також активно вносив свій вклад у підтримання валюти, скуповуючи і продаючи золото згідно встановлених норм, коли банкноти обмінювались на золото. Ця діяльність була призупинена у зв’язку з повторним введенням примусової валюти з 1914 по 1926 роки. Банк був тоді офіційно вповноважений втручатися в справи валютної біржі з ціллю стабілізації франку.

В обмін на право банкнотної емісії. Банк безкоштовно обліковував готівкові операції Казначейства і надавав позики уряду для задоволення його фінансових потреб.

Після перемоги Народного фронту на загальних виборах у 1936 році уряд вирішив, що емісійний банк, заснований на приватній власності, не відповідає суспільним інтересам.Акт від 24 липня 1936 року надав уряду можливість більш безпосередньо втручатися в управління Банком. Пятнадцять Регентів були замінені двадцятьма Членами Генеральної ради, і з них тільки два були обрані Загальними зборами. Більшість інших Членів Ради були призначені урядом; вони повинні були представляти як державні органи, так і об’єднання промисловців, професійні спілки та інші організації. Ще одним нововведенням був вибір одного Члена Ради персоналом Банка. Генеральна рада складалася з Керуючого, його замісників і 12 членів (з них 7 призначаються міністром фінансів), ще 4 члени були генеральними директорами чи президентами державних кредитних інститутів

Доступ до Генеральної Асамблеї був обмежений двома сотнями головних акціонерів, що викликало зауваження щодо того, що Францією управляють дві сотні родин. Акт 1936 року відкрив Загальні збори для всіх акціонерів. Він також відмінив обов’язкову умову для займання посади Керуючого чи Замісника Керуючого - мати певне число акцій Банку, введену у 1806 році. Відтепер Керуючий і два його замісники призначалися радою міністрів.

Ця реформа, звичайно, супроводжувалася переглядом законодавства, пов’язаного з управлінням Банком. Вона збільшила повноваження уряду, і була тільки прелюдією до націоналізації Банку, здійсненої згідно Акту від 2 грудня 1945 року після звільнення Франції від німецької окупації. Акт передбачав, що капітал Банку буде переданий державі 1 січня 1946 року. Акціонери повинні були отримати за кожну акцію чотири 3-процентні облігації із строком обігу двадцять років. Остання виплата по цим облігаціям була проведена 1 січня 1965 року. Хоча реформи 1936 та 1945 років виключили будь-який приватний контроль над управлінням Банку, вони не обмежували свободу Банку вести справи так, як він вважає за потрібне.

Акт про націоналізацію від 2 грудня 1945 року вимагав змін в Статуті Банку, складі Загальної ради та правил оподаткування, але законодавство почало відповідно змінюватись лише з 28 лютого 1946 року-

Згідно Акту від 24 травня 1951 року Банк підпорядковувався загальному податковому режиму, - були встановлені конкретні види податків та мито; але тимчасово не були вирішені інші питання. Зміни в ролі Банку Франції, починаючи з 1945 року, однак, зробили необхідою модернізацію статутів 1936 та 1945 років , деякі з яких застаріли, а деякі протирічили одна одній. Особливо це стосувалося питання організації та контролю кредиту, в той час, як націоналізація Банку зробила зміни необхідними. Необхідні зміни в статуті Банку відбулись згідно із законом від 3 січня 1973 року.