ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Дещо своєрідною є організація 12 федеральних резервних банків США, які виконують функції центрального емісійного банку країни. Основний капітал цих банків складається з пайових внесків комерційних банків т – членів Федеральної резервної системи. Однак законодавчі норми, що ними визначається порядок формування керівних органів та діяльність банків, визначаються державою.

Для центральних банків всіх країн світу характерними є такі функції:

-розробка і реалізація державної грошово-кредитної політики;

-емісія грошей;

-функція “банку банків”;

-функція банку уряду.

Крім цих функцій центральний банк може виконувати й інші. Він зберігає централізований золото-валютний запас ( якщо він не переданий скарбниці), здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю (не в усіх країнах ця функція знаходиться у виключній компетенції центрального банку).

Виконання цих функцій визначає місце і роль центрального банку в економіці, дозволяє найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи.

Другий рівень банківської системи представлений в розвинутій екомоміці різноманітними видами банків, які можна поєднати у дві групи: комерційні та спеціалізовані.

Особливістю комерційних банків є те, що крім традиційних базових функцій вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи( за винятком функцій центрального банку).Їх називають “супермаркетами фінансового ринку”, тому що вони є фінансовими установами універсального типу.Ці банки виникли раніше інших кредитних установ. Розвиток капіталістичної кредитної системи розпочинається з виникнення та розвитку комерційних банків. Втративши у процесі розвитку кредитної системи функцію емісії банкнот, вони набули цілий ряд функцій. Найважливіша особливість комерційних банків – це те, що вони за рахунок кредиту створюють додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів.

Між комерційними та спеціалізованими банками немає якихось жорстких розбіжностей. Їх діяльність переплітається та проявляється у співробітництві за одними операціями та у конкуренції – за іншими. Масштаби такого суперництва протягом довгого часу у деяких країнах обмежувалися фінансовим законодавством. Так, до кінця 90-х років згідно банківському законодавству США та Японії комерційним банкам по суті було заборонено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю тощо. Нині перемогу отримала тенденція до універсалізації банків.

В більшості країн Західної Європи такі обмеження зняті і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

Поряд із універсальними комерційними банками у розвинутих країнах існує розгалуджена мережа банків, які виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація впливає на характер усієї діяльності банку, визначаючи особливості побудови балансу, структури пасивів і активів, специфіку організації роботи з клієнтурою. Найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, ощадні, ощадні, іпотечніта експортно-імпортні.

Інвестиційні банки – це кредитні установи, які займаються засновницько-емісійною діяльністю. Ці банки здійснюють розміщення на фондовому ринку акцій та облігацій акціонерних підприємств. Вони з’явилися у другій половині 19 ст. у зв’язку з розвитком акціонерних компаній. За формою організації вони також є акціонерними. Ці банки вивчають підприємства і, якщо їх задовольняють умови, вони купують акції та облігації, а потім розміщують їх. Прибуток , який вони при цьому отримують складається з різніці між курсом продажу та купівлі цінних паперів.Часто інвестиційні банки не розміщують акції, а лише гарантують їх розміщення за окрему платню. У разі нерозміщення якоїсь частки акцій банк купує їх за попередньо узгодженою ціною. Діяльність інвестиційних банків не обмежується тільки цими операціями. Вони підтримують тісні зв’язки з тими підприємствами, для яких вони розміщували акції і облігації. Дають консультації про необхідність та можливість випуску акцій та облігацій в умовах даного стану фінансового ринку,про порядок допуску паперів до обігу на фондовій біржі тощо.