ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Швидкий розвиток капіталізму після прмислового перевороту супроводжувався поширенням функцій та операцій комерційних банків, появою спеціальних кредитних установ. У багатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з явилися ощадні каси та ощадно-позичкові асоціації.
Інтенсивний розвиток акціонерних компаній з другої половини Х1Х ст. призвів до появи нових функцій та таких спеціальної кредитних установ, як інвестиційні банки та компанії. На початку ХХ ст. з являється цілий ряд нових спеціальних кредитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту та інш.
Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних установ на здійсненні окремих функцій та операцій, але й універсалізацією комерційних банків, які нині практично виконують всі функції, за винятком емісії банкнот, яка здійснюється центральними банками . Тому комерційні банки є банками універсального типу.
У зв язку з тим, що протягом історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має декілька ланок.
За характером функцій, що виконуються, всі кредитні установи можуть бути розподілені на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні – банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.За формою власності усі кредитно-фінансові установи можуть бути приватними або державними. Найбільш поширені приватні, які у свою чергу можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними.Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам.Державними кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах – ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та інш.
Державні кредитні установи виникають двома шляхами:при організації нових кредитних установ державою; або при націоналізації приватних банків (шляхом викупу в акціонерів їх акцій у порядку їх обміну на облігації державної позики.) Такі установи необхідні для вирішення загальнонаціональних задач, які з ряду причин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень, великий строк їх окупності та інш.).
За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, двохрівнева побудова.
На першому рівні знаходиться один банк ( або декілька банків як у США), який виконує функції центрального ємісійного.Він несе відповідальність за підтримання сталості національніх грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.
На другому рівні банківської системи знаходяться всі інші банки: комерційні (універсальні) та спеціалізовані.Вони покликані обслуговувати економічних суб’єктів, виконуючи базові операції грошового ринку:мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб’ єктами.
Банківська система потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов язано із життєво важливим значенням для національної єкономіки стану та перспектив її діяльності.В кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність всієї системи.
Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання гарантій вкладникам повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів(детальніше – у розділі 4).
Діяльність небанківських кредитно-фінансових інститутів дає змогу заповнити окремі ніші на ринку банківських послуг, які з якихось причин залишилися незайнятими.Такі установи не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операцій грошового ринку, їх діяльність , на відміну від банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно як банківську.