ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Грошово-кредитна політика вплітається в канву загальноекономічної політики в рамках Європейського союзу шляхом розмежування міри відповідальності різних установ за проведення економічної політики.
Раз на рік Рада міністрів фінансів країн-членів ЄС визначає основні напрями економічної політики Союзу. Потому Рада здійснює нагляд за політикою різних гілок влади в аспекті її відповідальності схваленим основним напрямам. Рада правління ЄЦБ як колегіальний орган є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів фінансів країн-членів ЄС. Грошово-кредитна політика ЄСЦБ – важливий орієнтир для визначення основних напрямів економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду і контролю за їх реалізацією. На практиці взаємодія між різними гілками влади – монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлює уряд) - здійснюється шляхом участі члена або представника уряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальним за прийняття рішень.Складність місії ЄЦБ полягає в тому, що йому доводиться взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, які мають різні бюджетні цілі. А це унеможливлює традиційне балансування монетарної та фіскальної політики. Грошово-кредитна політика нової структури не має аналогій, тож попередній досвід є малопридатним. ЄЦБ змушений все починати заново, накопиючи базу знань про характер реакції реальної економіки на його грошово-кредитну політику.
Головною метою монетарної політики ЄЦБ є забезпечення цінової стабільності та сприяння економічній політиці Євросоюзу. Критерієм цінової стабільності і кінцевою метою монетарної політики є рівень гармонізованого індексу споживчих цін нижче 2% річних. За проміжну мету монетарної політики визначено річну процентну зміну грошової маси М3 у межах 4,5%. Щоб забезпечити досягнення проміжної та кінцевої мети монетарної політики, ЄЦБ використовує три групи спеціальних інстументів.
Перша група - процентні ставки, які оголошуються ЄЦБ для проведення власних операцій з комерційними банками.
Друга група – проведення різних видів кредитно-депозитних операцій на відкритому ринку з комерційними банками для підтримання іх ліквідності.
Третя - рівень обов’язкових резервів комерційних банків та контроль за його дотриманням. Обов’язкове резервування встановлене ЄЦБ на рівні 2% від обсягу залучених депозитів терміном до двох років. За залишки на рахунку обов’язкових резервів сплачуються відсотки.
Головним позитивним результатом монетарної політики для членів єврозони стало досягнення цілей цього етапу інтеграції: створення більш рівних можливостей для співробітництва та розвитку конкуренції всередині єврозони і підвищення загальної ваги країн Євросоюзу у світі.
Проблеми стабільності банківської системи та її можливості повертати вклади виникла на самих ранішніх етапах розвитку банківської справи. Перші спроби створення формальної системи страхування з участю державних влад відбулися ще в 1829 р. в США. Ці спроби успіху тоді не мали.
Наприкінці 19 ст. кооперативні банки Німеччини створили першу недержавну систему взаємного гарантування вкладів, яка успішно розвивалась і стала основою сучасної системи.Вирішальне значення мало введення федеральної системи страхування депозитів в США в 1933 р. Дискусії з цього приводу точилися протягом 10 років. Було розглянуто приблизно 150 законопроектів. Інтерес до цього питання в США можна пояснити особливостями побудови банківської системи. В США існує багото тисяч дрібних та середніх банків, пізня порівняно з європейськими країнами централізація банкнотної емісії , численні банківські кризи. Створення Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД) в умова[ світової економічної кризи мало визначальне значення для подальшого розвитку банківської системи США.
Досвід США в цьому питанні було використано для створення систем страхування в Канаді, Великобританії, Японії, Індії та деяких інших країнах(Додаток 3).
У деяких континентальних країнах Західної Європи (Нідерланди,Австрія, Швейцарія,Франція) розвиток пішов за німеціким шляхом недержавних міжбанківських систем гарантування.
Нині практично у всіх країнах існує та чи інша форма страхування депозитів, за допомогою яких вкладникам надаються гарантії повернення їх депозитів.При великому розмаїтті конкретних організаційних форм можно виділилити дві основні форми : американську та німецьку.