ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Стан, в якому після війни знаходилася країна, був критичним. Над країною зависла реальна загроза голоду та епідемій. Теріторія країни являла собою 400 млн. кубічних метрів руїн. До злиднів місцевих жителів приєдналися поневіряння сотень тисяч біженців та вигнанців із східних територій – переважно жінок та дітей, все майно яких вміщалось в рюкзаку чи на ручному возику. Близько 12 млн. солдат та офіцерів вермахту, а також цивільних осіб опинилися у полоні,
На думку військової адміністрації з катастрофічного стану країну можна було вивести лише одним шляхом: керування економікою повинна взяти в свої руки сильна держава. В перші повоєнні роки в німецькій економіці панувала система розподілу, успадкована від військової адміністрації третього рейху .Найважливіші харчові продукти можна було отримати лише по продовольчих картках.Поряд з цим існував широко розгалуджений чорний ринок, на якому, наприклад , за американські сигарети можна було придбати що завгодно. Рейхсмарка вкінець знецінилась, німці перейшли до натурального обміну.
В 1947 році, коли протистояння двох таборів призвело до загострення “холодної війни”, тодішній міністр іноземних справ США Джордж К.Маршалл так оцінював ситуацію:”Якщо Сполучені Штати не допоможуть Європі, то дуже легко може статися, що дуже потерпілі від війни країни попадуть в обійми комунізму”.Ця точка зору стала рятівною для переживавшої занепад німецької економіки. З метою перетворення Старого Світу в потенційного торгового партнера з ініціативи Д.К.Маршалла була розроблена програма доларової допомоги при відбудові Європи, в яку була включена і Західна Німеччина. Цілком зрозуміло, що програма передбачала допомогу перш за все тим країнам, економічні структури яких відповідали американським уявам, тобто були в своїй основі структурами капіталістичноми. І, таким чином, усі плани по централізації та перетворенню Німеччини в аграрну країну були назавжди відкинуті. В той же час американська та британська військова адміністрація вирішили поєднати окуповані ними регіони Німеччини в одну економічну зону, передавши управління економічними процесами “економічній раді”. Одним з директорів ради став Людвиг Ерхард, символ німецького “економічного чуда”
п”ятидесятих років.
В 1948 р. саме під його керівництвом було проведено грошову реформу, яка економічно поділила Німеччину на дві частини. Ця реформа була частиною загальної господарської реформи.Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю – німецьку марку (Дойч Марк). Реформа розпочалася в неділю, 20 червня, коли всі громадани одержали можливість обміняти 40 рейхсмарок по курсу 1:1 на нові гроші . Пізніше було обмінено ще 20 марок.Пенсії, заробітня та квартирна плата повинні були виплачуватись у нових марках. Готівку та 1\2 приватних збережень обмінювали як 1:10., другу половину було “заморожено”, а згодом ці гроші обмінювались за курсом 1:20. Безготівкові кошти було перераховано за курсом 1:10. Реформу було проведено таким чином, що монополіі не лише не втратили, а навіть збільшили свої капітали. Таким чином, в цілому переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6.5 нових марок до 100 старих.У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що знаходилась на руках у населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.
Архитектор цих реформ Л.Ерхард добре розумів, що грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного розвитку. Адже лише стійка і надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів. Вона забезпечує збалансування купівельної спроможності і товарної маси,впорядкування валютно-фінансових відносин і створення фінансових установ, відполвідальних за стабільність грошової системи.
Заслуга Л.Ерхарда полягала у тому, що він відкинув чимало пропозицій щодо оздоровлення грошової системи через те, що вони мали однаковий недолік – не забезпечували стимулів розвитку виробництва та обмежувалися адміністративним регулюванням цін та зарабітньої плати. І всупереч цьому все зробив, аби відновити зацікавленість у праці через оплату її грошима, забезпечити помітне зростання продуктивності праці, завоювати довіру до нової валюти, забезпечити розвиток товарообороту і припинення бартерних угод тощо.
Реформа дала швидкі позитивні результати.Якщо на початку 1948 року промислове виробництво в західних зонах складало лише 53% від рівня 1936 року, то вже в другій половині того ж року ця цифра сягнула до 73%, а в листопаді 1949 року досягла 100%. В листопаді 1950 року обсяг промислового виробництва збільшився на третину порівняно з попереднім роком.Після реформи знову з”явилась зацікавленість в праці, яка оплачувалася грошима. Помітно зросла продуктивність праці, виростала довіра до нових грошей, до нового економічного укладу.Безробіття швидко пішло на спад, і вже з другої половини 1950 р. виявилась стійка тенденція до зростання зайнятості. Дедалі ширші верства населення стали на собі відчувати позитивні результати економічного піднесення. Обіцянка прийти через соціальне ринкове господарство до “добробуту для всіх”, дана Л.Ерхардом, почала набувати реальності. Щоправда в зв”язку з дуже великим попитом на товари широкого вжитку незабаром з явилися інфляційні тенденції, які похитнули авторитет соціальної ринкової економіки та її творця Л.Ерхарда. Та вже через кілька місяців виробництво стало на ноги.