ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Вильям Петерсон зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, заявивши, що це "зашло занадто далеко", але Парламент дав новому Банку привілей містити урядові вклади і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу.
Банк Англії відразу ж випустив нових грошей на суму 760 000 фунтів стерлінгів, що пішли на оплату боргу. Це викликало стрибок інфляції, і за два роки Банк виявився цілком неплатоспроможним, що дало певні переваги "поодиноким ювелі¬рам". Банкноти Банку Англії могли бути вільно обменені на металеві монети ,що зна¬ходилися в обігу.
В 1696 році Банк Англії, керований магнатами правлячої тоді політичної пар¬тії , зштовхнувся з загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати но¬вий National Land Bank ,і хоча дане підприємство не вдалося, Банк Англії відразу ж вжив відповідні міри. В наступному році Парламент прийняв закон, що заборонив заснування в Англії крупних банків. Згідно цьому ж закону, підробка банкнот Бан¬ку Англії каралась смертною карою.В 1708 році закон ще більш ужорсточився. Тепер стало незаконним випуска¬ти векселі на пред'явника, (це право було дане тільки Банку Англії) і створювати компанії, що складаються більше ніж із 6 партнерів, а також надавати ко¬роткострокові кредити строком до 6 місяців. Таким чином, конкурентами Банку Ан¬глії могли стати "маленькі" банки з числом учасників менш семи.
Незважаючи на ці умови, Банк Англії все-таки зштовхнувся з сильними конку¬рентами з боку партії Тори під час перебування на престолі королеви Анни. В 1711 році була створена Компанія Південного моря (South Sea Company), очолювана прем'єр-міністром Робертом Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через де’вять років. Це банкрутство піддало Банк Англії тиску з боку вкладників, і банку було надане право зупиняти платежі монетами.
В другій половині XVIII сторіччя з'явилися поодинокі банки, що випускають векселі. До 1793 року їх налічувалося біля 400. Фінансування довготривалих війн з Францією, що почалися в 1790-х, призвело до призупинення платежів монетами тре¬тиною банків Англії в 1793 році, а після цього і самим Банком Англії в 1797 році. Пізніше до них приєдналися і інші банки.
Ця зупинка тривала 24 роки аж до завершення війни з Францією. Під час цьо¬го періоду до 1821 року банкноти Банку Англії служили грошими (хоча це ще не було узаконено), а після 1812 до кінця цього періоду стали законним платіжним засобом. Як і слід було очікувати, в цей період з'явився ряд ненадійних банків. В 1797 році в Англії і Уельсі було біля 280 "country" банків, а до 1813 року їхнє кількість перевищувала 900. До 1816 року загальна чисельність банкнот склала 24 мільйони фунтів стерлінгів, збільшившися вдвічі у порівнянні з 1797 роком.
Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 році, акції Банку впали на 16%.
В 1826 році внаслідок лібералізації банківської справи, корпораціям було до¬зволено випускати пред'явницькі векселі, але ця свобода була обмежена радіусом "радіусом 65 миль від Лондона". Таким чином, монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. В 1833 році було дозволено надавати послуги по при¬йому депозитів. В подальшому "country" банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Анг¬лії. Всі ці зміни посилили позиції Банку Англії, і з цього моменту він функціонував як повноцінний універсальний банк, а " country " банки зберігали свої резерви в Банку.
Інтенсивний розвиток капіталізму призвів до того, що в 1844 році Банк Анг¬лії отримав монополію на емісію банкнот в законодавчому порядку. Таким чином, був створений інститут, що міг забезпечити більш високу стабільність грошового обігу на тому етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося масове створення нових акціонерних товариств і посиленими темпами йшов розвиток торгівлі як всередині країни, так і за її межами. Інші банкноти, що знаходилися в обігу, були посту¬пово вилучені і замінені новими, випущеними Банком Англії. Закон 1844 року вста¬новив величину грошової маси, не забезпеченої золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії у 14 млн. ф.ст. Завдяки цьому повинна була бути відвернута надмірна емісія банкнот, що сприяло б адекват¬ному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток призвів до того, що емісія банкнот стала відокремлюватися від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії по характеру всі більш походив на центральний банк.
В 1946 році лейбористами була здійснена націоналізація банку, яка поставила його в розряд "публічних корпорацій". Акціонерний капітал був переданий Казначейству, а його колишні власники отримали щедру компенсацію у вигляді державних обліга¬цій, що по сумі в чотири разу перевищували номінальну вартість акцій. Банк, таким чином, не став частиною урядового апарату, але був уповноважений "запрошувати інформацію у банкірів і давати їм рекомендації». З санкції Казначейства, Банк Анг¬лії міг "видавати директиви будь-якому банку з метою забезпечити виконання таких рекомендацій або прохань". За минулі роки (до 1976 р.), банк ані разу не скористува¬вся цим правом, бо всі "прохання" виконуються, по виразу одного американського банкіра, з "религиозной неукоснительностью".