ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

1.3.Види кредитних установ

Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку різних видів кредитних установ (Додаток 1).

Основою будь-якої кредитної системи є банки. Перші банки виникли ще в Х11 ст. Термін “комерційний банк” виник на ранішних етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce). Їх основною клієнтурою були торговці. Звідси й назва “комерційний банк”. Банки надавали позики на транспортування,збереження та інші операціі, які були пов’язані із товарним обміном. З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позики на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини та готових виробів, виплату заробітньої плати та інш. Строки кредитів поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладання в основний капітал, цінні папери та інш. Так термін “комерційний” у назві банку втратив свій первісний зміст.

Перші банки капіталістичного типу з явилися в Англії. За формою організації вони були індивідуальними.Згодом з явилися акціонерні банки.Перший акціонерний банк було створено у 1694 р. - Банк Англії, потім, у 1695 р. – Банк Шотландії. У 18 ст. З’являються акціонерні банки і в інших країнах. Початок швидкому зростанню банків було покладено промисловим переворотом, який призвів до бурного розвитку капіталістичного господарства (остання третина 18-початок 19 ст.) .Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту більше 200 видів банківських продуктів та послуг. Така поширена диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися прибутковими навіть в умовах несприятливої кон”юнктури.Сучасні банки постійно розвиваються. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи менеджменту, поширюється сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних фінансових ринків.Оскільки інтереси суспільства не завжди співпадають з інтересами банків, зокрема з приватними інтересами їх власників і вкладників, розвиток кредитної системи призвів до необхідності регульованого підходу до організації кредитних відносин, що зумовило виникнення особливої ланки банківської системи –центрального емісійного банку.

До 19 ст. між банками не існувало розподілу функцій. Ті ж самі банки виконували функції комерційних та емісійних. У створенні емісійних банків ще не було гострої необхідності бо банкноти у грошовому обізі займали незначне місце. Швидкий розвиток кредитної системи після промислового перевороту супроводжувався зростанням значення банкнотного обігу.Це об’єктивно потребувало заміни емісії багатьох комерційних банків емісією одного спеціального банку. Практичне ж здійснення створення такого банку залежало від багатьох причин, в тому числі суб’єктивного характеру. Так, спроба централізувати банкнотну емісію у США була зроблена ще наприкінці 18 ст., однак її успішному здійсненню заважали комерційні банки. Лише із створенням федеральних резервних банків за законом 1913 р. банкнотна емісія була централізована.

До початку ХХ ст. централізація банкнотної емісії була завершена лише в європейських країнах. У більшості країн емісійні банки було створено у ХХ ст., головним чином, у період між двома світовими війнами.

Емісійні банки створювалися на основі спеціальних банківських законів двома шляхами. Перший – це коли законом надавалося переважне право банкнотної емісії найпотужнішому комерційному банку країни, внаслідок чого він поступово перетворювався на центральний емісійний банк. Саме так перетворився на емісійний Банк Англії. Другий шлях передбачав створення банку як емісійного центру країни з самого початку його організації. Таким шляхом створені центральні банки у більшості країн.

За формою організації емісійні банки можуть бути акціонерними та державними, причому держава часто виступає одним з акціонерів. В одних країнах ці банки з самого початку створювалися як державні, в інших - вони ставали державними внаслідок їх націоналізації шляхом викупу державою акцій на сприятливих для акціонерів умовах. Після другої світової війни центральні банки було націоналізовано в Англії, Франції та інших країнах.

Нині в більшості країн емісійні банки є державними. Лише в деяких країнах капітал частково належить кредитним установам та приватним особам. Наприклад, державі у центральних банках належить: у Бельгії та Австрії –50%, в Японії – 55%, у Швейцарії –57%.

Для визначення політики, якою керуються у своїй діяльності центральні банки, форма організації значення не має. Незалежно від форми власності центральні банки є юридично самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, що діють в інтересах всього суспільства. Акціонерні банки завжди знаходились під контролем держави, і форма управління ними мало чим відрізнялася від форми управління державними банками.