Перспективи розвитку депозитного формування банківських ресурсів

По-четверте, у Декреті згадуються довіритель майна, довірче товариство та довірені особи. Фактично довіритель майна та бенефіціар об’єднуються в одну особу — засновника, а сама структура правовідносин має двосторонній характер. Однак у трастових правовідносинах слід виокремлювати, крім засновника та довірительного власника, ще й бенефіціара. Тобто у зазначених правовідносинах бере участь три сторони.

По-п’яте, Декрет практично не обмежив коло суб’єктів підприємницької діяльності, які можуть надавати трастові послуги, щодо можливостей підприємства або товариства (створених не у формі товариств з додатковою відповідальністю) укладати угоди доручення, комісії, схову, передбачених цивільним законодавством. Отже, надання трастових послуг не є прерогативою лише банків та довірчих товариств.

По-шосте, Декрет містить вичерпний перелік довірчих послуг: для громадян — це зберігання та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів; для юридичних осіб — розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству, шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства. Зауважимо, що світова практика надання довірчих послуг не обмежується лише зазначеним вище переліком, він більш ємний. При цьому визначення понять «агентські послуги» та «агентські угоди» у нормативних актах України немає. Право розпорядження майном в Україні регулюється вказівками довірителя в межах положень Цивільного кодексу України, якими регламентується укладання договорів доручення, комісії та схову. Однак інститут довірчої власності охоплює значно ширше коло правовідносин, ніж ті, що регулюються зазначеними видами договорів.

За прийнятим у 2001 р. Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» довірче управління фінансовими активами віднесено до фінансових послуг. При цьому під поняттям «фінансові активи» законодавцем розуміються кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Однак і в цьому Законі відсутнє визначення терміна «довірча послуга», не конкретизовано й що розуміється під поняттям «боргові зобов’я-зання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів».

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що питання надання трастових послуг фактично залишається законодавчо неврегульованим. Це призводило і призводить до суттєвих вад, зокрема до неконтрольованого залучення грошових коштів, розроблення схем фінансових операцій, зовнішньо схожих на довірчі послуги. Так, внесення Національним банком України до плану рахунків бухгалтерського обліку в банках двох трастових рахунків (710 і 719), що призначалися для обліку одержаних у довірче управління коштів фізичних та юридичних осіб, вплинуло на операції банків. Окремі з них відкривали трастові рахунки для відображення на них звичайних депозитних операцій. Це було викликано тим, що спочатку кошти з трастових рахунків не підпадали під дію системи обов’язкового резервування коштів банківською системою. Спроби деяких банків за рахунок коштів, що обліковувалися на трастових рахунках, здійснювати кредитування не набули відповідного поширення. Банки робили такі спроби з тим, аби не здійснювати відрахування до резерву на можливі втрати за позиками банків, але отримувати при цьому процентний дохід від розміщених коштів у вигляді комісійних доходів.Випуск державою облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) вплинув на застосування банками трастових угод за здійснення операцій з ними. Банками використовувалися щонайменше два види договорів. Суть договору першого виду полягала у тому, що банк за рахунок коштів клієнта купував ОВДП, власниками яких ставав клієнт. За цю послугу банк отримував від клієнта комісію, а дохід від ОВДП повністю належав клієнту. Договір другого виду передбачав, що придбані ОВДП залишаються у власності клієнта або банку. В останньому випадку дохідність була вищою, оскільки банк міг оперативніше приймати рішення, здій-

снюючи операції з ОВДП, йому не потрібно було узгоджувати свої дії з довірителем. При цьому надлишковий дохід залишався банку, ділився з бенефіціаром або використовувався іншим чином.

В Україні кошти клієнтів за трастовими операціями банків характеризуються незначними сумами та питомою вагою в грошовій масі (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

КОШТИ КЛІЄНТІВ ЗА ТРАСТОВИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКІВ

(на кінець року, млн грн.)