Правда Кобзаря

Часто буває так з надзвичайно чутливою і віруючою людиною у мистецтві, коли, як Шевченко, серед виняткових обставин доведена до розпачу всіма нещастями, і то не стільки своїми, скільки — ближніх своїх, впадає у зневіру, навіть з образою для Творця: в висловах духовного самознищення, після чого каяття з найбільшою гіркотою загладжує наслідки тимчасового відвороту. Так терпів і Шевченко.

Але його твори: «Єретик», «Молитва», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Осії. Глава XIV», «Во Іудеї во дні они...», «Така, як ти, колись лілея...», «Подра-жаніє 11 псалму», «Ісая. Глава 35», «Лічу в неволі дні і ночі...» і десятки, десятки, крім них, сповнені чистим християнським духом. Весь «Кобзар» пройнятий ним, як небагато інших творів світової поезії, скажімо, поема Данте чи Мільтона, чи вірші, що складали мудрі християнські лірики: Франциск із Ассізі, Сковорода, Хуан де ля Крус, Якого да Тоді та інші.Майже на кожній сторінці «Кобзаря» читаємо такі вислови поета-християнина: «Буде мить, людей любить, святого Господа хвалить»; «Боже милий! Як хочеться жити і любити Твою правду»; «Я тихо Богу помолюся»; «Слава Тобі, Христе Боже!».

Шевченко писав, як про закінчення життя, про можливість славити Бога. Весь довколишній світ — книга похвали:

І місяць з зорями сіяв, І соловейко на калині То затихав, то щебетав, Святого Бога вихваляв; І все то, все то в Україні!..

* * * Молюся! Господи, молюсь! Тебе хвалить не перестану!

Шевченко заповідав нащадкам віру в Бога як найкоштовніший скарб життя, про який нагадується постійно в цілому «Кобзарі»; заповідав, знаючи, що від віри живої — спасіння: в цьому житті і той бічному:

Ми віруєм Твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! Встане воля!

І Тобі одному

Поклоняться всі язики

Вовіки і віки.

Злагодивши шкільний Буквар, Шевченко сам написав до нього повчання про віру Христову і подав разом з молитвами. Читаємо: «Ширилось і ширилось святеє слово Христове, на опоганеній землі. Огнем і кров'ю людською очистилося, яко злато в горнилі, теє святеє Божеє слово, але своїм святим тихим, ясним світом, тоді ж осліпило очі людей поганих; найшлись лжеучителі і лжепророки. Тоді, 315 року по воплощенії сина Божія, в городі Нікеї зібрались пресвітери і єпископи, ревнителі святої Христової заповіді, і одностайне, однодушне написали Християнам символ віри».

«Беззаконіє і неправда вкрались знову в душу людськую, і правдо учителі сховалися в дебрі і вертепи; побудували собі скити, келії, і святії монастирі; і в своєму святому пристанищі молилися Богу; і іноді подавали святеє правди слово беззаконним темним людям. Тоді, коло 372 року, в тихій своїй келії, озвався за слово Христове Едеський диякон Єфрем Сірін, і повчав людей і в Церкві, і на ули-ці, яко заповідь Христову передав нам свою святую молитву».

Ці слова Шевченко написав незадовго до смерти, в кінці 1860 року, і вони мають значення його духовного заповіту для всіх молодих поколінь в Україні.

Отже, комуністи через Академію Наук і видавництва в Києві і всьому СРСР вчинили вражаючий фальш супроти «Кобзаря», розповсюдивши силу друків про нього, ніби про твір поета-безвірника.

Треба визволяти Шевченка з каторжної омани; розбивати бронзові накладки-міфи, з яких зложено підмінну личину.