Правда Кобзаря
Ті образи належать до реальності вищої: оточені ореолом святості, що походить від їх найсвітлішої любові до Христа Спасителя; — обом праведникам друзям в час смерти, як Стефану первомученику, відкривалося небо і сіянням його вони навіки освітлені. Такі їх дійсні образи.При всій різниці віків, країн, характерів, подій, є схожість між випадками в Бельгії та Україні. Бо тепер радянські теоретики зліпили з бронзи вид Шевченка, невластивий поетові і далекий від нього. Закрили справжній образ войовника і мученика за народну правду, проти всіх і всяких тиранів, які б вони не були в світі. А на додачу до фальшивства, з газет обкричать кожного, хто протестує, як ворога, що ніби то намагається скривити і скалічити «Кобзар».
Один із тьмочисленних прикладів — «Літературна газета» в Києві проголошує 6 січня 1961 року: мовляв, «українські буржуазні націоналісти» «перекручують» книгу Шевченка. Дістається також і небіжчикам, старочасним сумлінним аналітикам, наприклад, О. Огоновському і М. Сумцову, бо називали Шевченка «справжнім християнином».
Гострі картання звернено проти сучасних учених на Заході, передусім — проф. Кларенса Мен-нінга.
Наведемо уступ із книжки: «Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції»; Видавництво Академії Наук УРСР: Київ 1956 p., cтop. 10:
«Слідом за цими буржуазними ученими також фальсифіковано зображує Шевченка ідеолог американської реакційної буржуазії проф. Колумбійського університету США К. Меннінг. У 1945 р. він опублікував збірку віршів Шевченка у перекладі на англійську мову; у вступній статті до цієї збірки, в якій є спеціальний розділ «Релігія Шевченка», український поет наклепницьки зображується ним як релігійна людина-християнин. Отже, вороги трудящих намагаються використати улюблене й популярне в народі ім'я Шевченка для того, щоб звести трудящі маси з правильного шляху боротьби та отруїти їх свідомість буржуазною, релігійною ідеологією».
І далі в збірнику заявлено, що Шевченко «виступає як войовничий атеїст і залишається таким до кінця життя».
Ці «формули» стверджено всіма визнаками, при-належними Академії: і в «шапці», і на титульній сторінці, і в видавничій марці, і в назві книги, і дозволі на друк — від Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, і вступному слові директора того Інституту, академіка АН УРСР О. І. Білецького; словом, всі гирі офіційности з науки в УРСР поклали на шалю терезів, щоб переважити означення, які проголошено «фальшуванням», «перекручуванням» і «наклепницьким зображенням» Шевченка в вигляді релігійного поета.
Властиво, весь престиж т. зв. радянської науки поставлено на карту — так само як престиж радянської преси в Україні, для однієї мети: настояти проти релігійності Шевченка і припрягти його при шарабані пропаганди.
В наведених проголошеннях уся справа з світоглядом Шевченка зважується, як кажуть, на вістрі меча. Хто фальшує і перекручує? «Літературна газета» пропонує для вирішення вживати методу: «читати твори Шевченка, як він їх написав».
Згодні! Розкриваємо «Кобзар», виданий в Києві, і зразу ж бачимо фальшування в самому тексті, заподіяне комуністичними редакторами. Бо, як правило, Шевченко писав з великої літери слова: Бог, Господь; а тут, у тексті класика, скрізь великі літери позамінювали маленькими. Хто дав право? Це ж не формальна заміна, а світоглядова. Ви, супроти автора, скрізь підмінили написанням, що вживають безвірники. Вже тут видно, ви — спотворювачі, які порушують звичай щодо видання класичних творів...
Тепер — питання про «християнський дух»: є він в «Кобзарі» чи нема? Ви, в численних виданнях, заявили перед всією громадськістю України і перед всією науковою думкою світу, що в «Кобзарі» його нема і що емігранти, які «приписують» його Шевченкові, це спотворювачі і так далі.
Розкриваємо «Кобзар». Ось поема «Неофіти», написана 1857 року.
В «Збірнику праць» шевченківської конференції, на стор. 13, заявлено, що з «твердою переконливістю Шевченко продовжує пропагувати атеїзм... аж до самої смерти («Юродивий», «Молитва», «Марія», «Неофіти» та інш.)».
Трудно очам своїм повірити, читаючи таку заяву від авторитета Академії Наук! — що нібито в «Неофітах» поет «пропагує атеїзм». Чи, може, це проголошення випадкове? Виявляється, ні! Воно нарочито і особливо підкреслене далі, на стор. 16, з повною принциповістю: мовляв, «в таких поемах, як «Марія», «Неофіти», використовуючи релігійні легенди, Шевченко вкладає... антирелігійний зміст» — так і стверджено! — з безапеляційністю, властивою Академії Наук УРСР.