Правда Кобзаря

В поемі «Марія», віршами ясними, як сонце, прославлена Богоматір, що через Неї світло слова Божого поширилося на всі кінці землі — між всіма народами. Це ж є і подвиг, значення якого поет «пропагує», супроти всякого безвірництва. Він відновлює культ Богоматері Покрови, що його ісповідували запорозькі братчики. Тому і в вірші «Іржавець» — звернення до Її милости в позвах із царем і спів про Її заступництва за січовиків:

Мордувались сіромахи,

Плакали, і з ними

Заплакала Матер Божа

Сльозами святими.

Заплакала милосерда,

Неначе за сином.

І Бог зглянувсь на ті сльози,

Пречистії сльози!

Побив Петра, побив ката

На наглій дорозі.

Вернулися запорожці,

Принесли з собою

В Гетьманщину той чудовний

Образ пресвятої.

Поставили в Іржавиці

В мурованім храмі.

Отам вона й досі плаче

Та за козаками.

В світлі Шевченкової поеми, автори «академічних» заяв негаразд виглядають, а ще гірше — їхні начальники, про яких було в поета грозове передчуття:

О муко!

О тяжкая душі печаль!

Не вас мені, сердешних жаль