Правда Кобзаря
Яка ж моторошна річ — «академічна» заява!.. Вона вказує, що літературознавча «радянська наука» в Академії Наук в УРСР протиставлена важливим фактам з історії українського письменства і, як також «радянська преса», змеженіла вкрай. Її зобов'язали складати бронзову личину з міфів — для закриття справжнього образу поета, що в апогеї свого творчого піднесення змалював, як найвищий подвиг на землі, терпіння і мучеництво в ім'я Христа.
Тепер пригляньмося до поеми «Марія»; написаної в кінці 1859 року, теж на вершині Шевченко-вого генія, вона, як і «Неофіти», належить до його шедеврів.
Чи тут є «пропагування» атеїзму, згідно з заявою Академії Наук? Передусім треба означити, що, оповідаючи про життя і самопожертву Марії, поет вибрав погляд, якого дотримуються виразники декотрих течій т. зв. реформованого християнства: шануючи святість Богоматері, заперечують догмат непорочного зачаття, прийнятий католицькою Церквою і Церквою православною. III Вселенський Собор Ефеський назвав Марію Пріснодівою і так славить співи в Божій Службі.
Шевченко мав глибоку відразу до мертвотних явищ, спричинених частиною діячів офіційного російського православ'я, в ієрархії якого бачив скорумпованість. Про тих попереджено ще в «Апокаліпсисі» найсуворішими словами; наприклад, «і Ангелові (вісникові, тут єпископові) Сар-дінської церкви напиши: так говорить Той, хто має сім духів Божих і сім зірок: знаю твої діла; ти носиш ім'я, ніби живий, але ти мертвий». І потім: «і Ангелові Лаодікійської церкви напиши... ти говориш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний і жалкий, і злиденний і сліпий і голий. Раджу тобі купити в Мене золото, огнем очищене, щоб збагатитися, і білу одежу, щоб одягнутися...»
Шевченко дуже добре знав Євангелію, і бачачи те, проти чого попереджувано, — бичував вчинки декотрих серед кліру, які не прислухалися до пророцтва. І він вважав: потрібне очищення, подібне до того, що проголосив Іван Гус, вибраний в герої поеми «Єретик». Це переконання ніскільки не зменшувало побожности Шевченка-християни-на. Він з невиразимим благоговінням звертався до Богоматері і славив її пресвяту світлість. І в поемі «Марія» звернення його звучить як дивний псалом до Цариці неба, до Якої схиляється в молитовному поклоні, виспівуючи своє серце — всі жалі і скорбі:Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє Твоє Все упованіє моє На Тебе, мати, возлагаю. Святая сило всіх святих! Пренепорочная, благая! Молюся, плачу і ридаю: Воззри, пречистая на їх, Отих окрадених, сліпих Невольників. Подай їм силу Твойого мученика Сина, Щоб хрест-кайдани донесли До самого, самого краю. Достойнопітая! благаю! Царице неба і землі!
Звеличення Богоматері духовною красою і уклінною шаною приєднується до найкращих сторінок релігійної поезії на Заході.
О світе наш незаходимий! О ти, пречистая в женах! Благоуханний сельний крине!
І сталося дивним чином, що Шевченко в сюжеті поеми, відбивши реформаційний погляд, сам же — в особистих віршах, від себе — оспівав Богородицю Пріснодіву, Пречисту і Пренепорочну: як славлять католицька і православна Церква. Він боготворить Христа як Спасителя світу, як Месію, як «живого істинного Бога», — всі ці означення дано в поемі і сказано, як Спаситель вчив:
Як в світі жить, людей любить,
За правду стать! за правду згинуть!
Марія, слухаючи повчання Сина, мала радість неізреченну
Самого Бога на землі Вона вже зріла.
Після того, як Ісус Христос та Іоанн Хреститель «путем терновим» розійшлись, — обидва здійснили найвищу самопожертву.
Учні, втративши Наставника, настрахані грізною карою смерти, занепали духом; тоді Марія їх скликала і підбадьорила.
І Ти, великая в женах! І їх униніє, і страх Розвіяла, мов ту полову, Своїм святим огненним словом! Ти дух святий Свій пронесла В їх душі вбогії!