Правда Кобзаря
Ось — міфи про Шевченка як поклінного школяра в «революційних демократів», Добролюбова і Чернишевського.
З численних прикладів візьмем характерний — виданий Академією Наук СРСР: «Общественно-политические й философские взгляды Т. Г. Шевченко» 1954 року. Тут скрізь означення про поета: «солідаризуючись із Чернишевським і вторячи йому»; «як Бєлінський, Чернишевський, Добролюбов, він (себто Шевченко)...»; для Шевченка від Чернишевського — «натхненна сила»; «величезний вплив», «теоретична зброя»; дружба з ним «помогла піднятися»; Шевченко «перетворює в життя» його «формулу», і т. п. Словом, наш Шевченко слідоступ за плечима Добролюбова і Чернишевського. Чи ж так воно насправді?
Ану пригляньмося до бронзової вигадки! Коли народився Добролюбов? — 1836 року; а коли в світ вийшов «Кобзар» Тараса Шевченка? 1840 року. Коли закінчена поема Шевченка «Гайдамаки», в якій цілком виразилися його погляди і на минувшину, і на сучасність України? 1841 року.
Скільки років тоді було Добролюбову? — 4 чи 5; пішки ходив під стіл, на якому лежав «Кобзар» Тараса Шевченка.
Коли народився Чернишевський? 1828 року. Скільки віку було йому, коли вийшов «Кобзар»? — 12 років; школярем сидів біля стола, на якому лежав Шевченків «Кобзар».
В 1845 році з'являються твори Шевченка, в яких усьому світові видно цілком сформований світогляд з концепцією філософською, історичною, мистецькою, соціальною, релігійною: «Великий льох», «Іван Гус», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим...», «Заповіт», «Псалми», «Холодний яр», «Наймичка», «Сліпий» та інші.
Скільки років було Добролюбову? 9 років: міг читати ті твори, водячи пальцем і не розуміючи. Скільки років було тоді Чернишевському? 17 років; міг читати і частково, трішечки розуміти концептивну сторону. У 1847 році Шевченка заарештовано, засуджено і вислано. Через десятиліття, в 1857 році, приходить наказ про звільнення. Наступного року, як записав Шевченко, «грононосний локомотив», зупинився в Петербурзі.
Чи поезія Шевченка в цей час співзвучна світоглядові затятого атеїста і противника християнства Чернишевського?
Ні, якраз діаметрально протилежна! — про що й свідчать такі вершинні твори світової християнської поезії XIX століття як «Неофіти», «Марія», «Єретик» та інші. А потім? Теж — протилежна. Читаймо «Молитву» Шевченка (1860 року), про яку Академія Наук УРСР проголосила, що там поет «пропагує атеїзм».
Там благання до Бога: подати тільки «любов, сердечний рай», всім «братолюбіє» послати, щоб ми «любили правду на землі». Шевченко навіть поправляє вірші, видаляючи з наступних варіантів почуття ненависти.Треба тільки спинити зло і його творців, але не мстити з ненавистю і жорстокістю: це цілковита протилежність до ненависницької пропаганди «революційних демократів».
Бо Шевченко знав силу, безмежно більшу за всяку ненависть і помсту, чого Чернишевський, духовно самозасліплений і самовпевнений безвірник, хоч один з найвизначніших інтелектуалів свого століття і великий борець проти царизму, бачити не міг і через те зостався «величиною» переважно в російському революційно-атеїстичному мисленні. В той час, як Шевченко — постать всесвітня: в духовному розвитку християнського людства він — геніальний речник і поет.
Міф про «школярство» Шевченка в російських безвірників розвіється сам.
Була докорінна різниця і в поглядах на революційну боротьбу, приблизно — така, як між совєтським і американським ставленням до переможених німців у 1945 році.
Американці повели на суд головних німецьких «творців зла»: суд покарав їх, а решту, тільки виконавців, відпущено, хай денацифікуються в німецьких закладах.
Совітники ж тоді залили кров'ю Східну Німеччину, хапаючи і вбиваючи без числа, винних і невинних, тільки з ненависті. Масові ґвалтування жінок, грабунки, насильства, мучення, мордування заповнювали життя. Навіть була вимога Москви до альянсів: вистріляти все вище офіцерство Німеччини, але альянси не погодились.