Правда Кобзаря

Проти привиду темного, який, на проголошення Маркса і Енгельса, «бродить по Європі», загрожуючи революційною помстою і диктатурою усім, — ось, ніби світлий з'явець проти нього, через кордони країн і декади новочасся переходить досвітня постать поета, колишнього кріпака, що визволився: віщує всім добро і правду, братерство і волю.

Але в століття від свого народження Шевченко, поет невмирущий, поволі знов потрапляє в кріпаччину, гіршу, ніж була до викуплення, і ніж тюрма фізична.

Друга неволя поета — духовна: в царстві червоної пітьми Леніна, в світоглядній в'язниці, яку вибудували, мов ідеологічну каторгу, Сталін і його переємці.

Коли численних в'язнів обертано катуваннями в «ворогів», що «призналися», то постать Шевченка, навпаки, з незамиримого ворога «розпинателів», проголошено їхнім провісником і «своїм» співцем.

Найгірший острог спіткав поета! А він передчував нещастя... Декотрі з поем — цілком пророчі. Скажімо, «Наймичка»: доля самотньої матері, що з дитям ходить, ридаючи, серед лану, де навкруги непровидимий туман. Потім погибельна недоля розділила матір і дитя — воно виростає в чужому дворі. І там стала робити наймичкою невпізнана мати. Радіє на сина вдень; а ввечері «долю проклинає», тяжко, важко плаче.

Це — сьогоднішня Україна, в якої комуністична недоля відібрала свободу і материнське право звати ціле покоління синів і дочок — своїми дітьми. Якщо давній наймичці поталанило бути в дворі добрих людей, то сьогоднішній матері-наймичці Україні випала гірка біда: в дворі правителів лютих, які відняли право навіть казати правду дітям і вчити материнської віри життьової. Страхом, переслідуванням, позором, обманом, тюрмою і смертю відірвали покоління дітей від серця матері, яке світить живими правдами. А натомість оточили в червоний туман, де матері — тільки плакати, переходячи через заграбовані ниви.

І скарбницю думок материнських, виспіваних одним із синів, ніби через одкровення: «Кобзар» обкурено в той туман, до запаморочення поглядів і невпізнання.

Поставлено перед очі народу новостворену постать Шевченка: не таку, як в дійсності. Не знайти обличчя поетового, бо був непохитний противник кожного знущання і ґвалту над людськими душами, а тут виліпився вид безсердечного піїта, який «підтакує», згідний з пекельністю сталінщини і її продовженнями, ніби котрий партійний чиновник віршоробства, обцяцькований орденішками і медальками.

Дивно!

Нагадує випадок, що стався недавно: в Брюсселі продавано два бронзові бюсти XVIII століття — зображення римських вояків, одягнених кольчугою. Антиквар купив їх і повіз додому. Його пасерб, компаньйон в справах, зауважив, що одна з голів нещільно тримається. І коли спробував скріпити її, то бюст розпався. В середині виявилась дерев'яна скринька, обв'язана пурпурними шовковими биндами, з важкою печаткою і написом в латині: Cap. S. Felix. M.

Зразу антиквар покликав сусіднього священика, який сказав, що скринька є реліквійна і напис означає: голова святого Фелікса-Мученика. Здогад священика підтвердився — в скрині були, загорнуті в пурпуровий шовк, останки, згідно з написом. В другому бюсті виявлено останки св. Набора, друга Феліксового. Вони обидва в IV столітті н. е., під лютими тортурами не зреклися віри Христової і були обезголовлені. Вийняті з бюстів, їхні голови урочистою процесією перенесено тепер у стару церкву в Мілані і зложено з тілами мучеників, там береженими.

Вражає, у випадку із бюстами, невідповідність зовнішнього вигляду, відтвореного через чотирнадцять століть після смерти друзів, в здогадах, що, коли вони служили воїнами, то треба їх зобразити в кольчугах. Ніхто не може запевнити про риси портретної схожости. Зображення — вигадані, в згоді з уявленнями XVIII ст. А в середині, хоч і потлілі, збереглися останки самих мучеників; це — решта їх земної істоти, справжня своєю матеріальністю, і ще істотніше тим, що свідчить про їх мученицькі душі: в цьому ж якраз полягає найважливіша справжність, духовна і вічна.

Хто уявляє друзів тільки з зовнішнього бронзового вигляду бюстів, той уявляє зовсім інших людей, очевидно — з оригінальних осіб XVІII ст., які хоч частково послужили «натурою» при виробленні бюстів. Але дійсні образи мучеників відновить той, хто, згадуючи про страстотерпні рештки, створить духовні образи: з огненною вірою, за яку прийнято страшні тортури і смерть.