Середні віки Л. Українки

На цей раз події, зображені в драматичній поемі «У пущі», переносять нашу уяву в перші поселення ко­лоністів у Північній Америці. В ремарці на початку твору Леся Українка точно вказує час і місце дії: діється в XVII столітті в Північній Америці; перші два акти — в невели­кій колонії в Масачузеті, останній — в Род-Айленді.Сюди прибуває скульптор Річард Айрон, він приїхав з Венеції. Наступ католицької реакції, посилення фео­дальних утисків у середньовічній Європі змусили скуль­птора покинути Італію, де мистецтво занепадало, обста­вини сковували митцеві крила, гальмували його творчий розвиток. Талановитий митець — Айрон — сповнений мрій і надій. Він бажає у «новому світі», «серед нового краю запалити одвічної краси нове багаття». Митця жене

Свята, велична мрія,

що ніби люди можуть вільні бути...

З палким завзяттям Річард сподівається гори перевер­нути, хоч і розуміє, що «в новому краю треба хащів роз­чистити вперед чимало, а потім вже розпалювать багат­тя». Та вірить у свої сили, в можливість утвердити тут талант митця.

Але потрапляє Річард Айрон в американські пущі. Через весь твір автор поступово, логічно й переконливо розкриває страшний зміст цієї метафори — у пущі. У творі української поетеси прозорливо викриваються так звані американські «свободи», фальшиву суть яких гли­боко збагнула вона вже тоді, на порозі нового віку. Лю­дина у цих пущах стає безправною, позбавленою будь-яких свобод, де контролюються не лише вчинки, але і її думки. Леся Українка яскраво показує у всьому цьому фарисейську роль релігійних проповідників. Виразно по­ставлені в творі ідейні акценти не втратили своєї акту­альності й у наш час.

Американська пуща гнітить, а далі поступово вбиває прекрасне в людині. Скульптор спочатку дивується, на­трапляючи на перешкоди своїм добрим замірам, а потім вступає в конфлікт з пуританською общиною, зокрема .з її пастором, проповідником Годвінсоном. Митець вра­жений несподіваним для нього пуританським аскетизмом колоністів, лицемірством духовного пастора Годвінсона, який всім, в тому числі й скульпторові, нав'язує свою волю, свої закони. Залякані, затуркані члени общини без­мовно підкоряються йому.

Айрон побачив тут також вражаючі соціальні контра­сти— «корчі голоду» бідняків і ажіотаж наживи, циніч­ний прагматизм буржуазії: роблю те, що мені вигідно, що дає прибуток, всупереч моралі, добрим традиціям, на­віть закону. В таких умовах людям не потрібне мистецтво скульптора, бо одні прибиті злиднями, інші надто обме­жені, щоб зрозуміти його. Річард не в силі переконати громаду, змінити спосіб її життя. І в'яне палка мрія митця.

Проповідник Годвінсон настроює пуритан проти Айрона, відчувши в його волелюбних словах, незалежних вчинках небезпеку для себе. Годвінсона разять слова скульптора:

Хто має силу з примусом боротись,

той робить завжди тільки по охоті...

Бо якщо ми не думку боронили,

то я не знаю, за що ми боролись.

Годвінсон

За боже слової й за громадську волю!

Річард

А в чім, по-вашому, громадська воля?..

Годвінсон