Середні віки Л. Українки

Середніми віками в історії Європи прийнято називати тисячоліття, яке минуло від кінця Західної імперії до тих часів, коли культура германо-романської Європи на руїнах римської виросла настільки, що могла собі вповні присвоїти культурну спадщину грецько-римську (головно римську).

Свідоцтвом культурної дозрілості нових наро­дів, котрої вони доходять поволі, присвоюючи останки старої римської культури та елементи культури арабської і гелленістичної, яка далі жила в Східній імперії - було італійське Відродження (Ренесанс), що, почавшися в XIV, доходить свого розвитку в другій половині XV віку. Ся дозрілість проявилася тоді і в мові - в переході від попсованої варварської латини до гарної мови класичних часів. Важніша, одначе, була зміна в самім змісті куль­тури - в переході від середньовічної християнської церковності до свобідного і жадного черпання з безпосередніх джерел античної культури: в мистецтві, в літературі, в науці.

Середні віки - це час, коли відбувалися важливі події в історії, культурі, політиці. Цей час подарував людству не одну цікаву особистість.

Тож не дивно, що до подій середньовіччя зверталося багато митців наступних віків. Приваблював цей час і Лесю Українку.

В курсовій роботі зроблено спробу проаналізувати основні твори Лесі Українки, в яких вона відображує людей і події середньовіччя.

1. Середні віки в епічній поезії Л. Українки.

Елементи епосу (оповідь, сюжетність) властиві ба­гатьом поезіям Лесі Українки. Ще в 1891 році письмен­ниця говорила, що «на самих ліричних віршах вже не втриматись—тісно робиться!» (10, 91). В укладанні вір­шів у поетичні цикли, як вже відзначалось, також влов­люється тенденція до оповіді, розгорнутої картини, яви­ща. Ширше ці елементи розвиваються в баладах, леген­дах, поемах письменниці, які при перевазі епосу не позбавлені і ліричного струменя. Поетеса не раз повторю­вала, що за покликанням вважає себе ліриком, що не вміє так любити епіки, як лірики. І навіть заявляла, що їй чиста епіка мало вдається. Та все ж епічна поезія, де в новій якості взаємодіють епічне, ліричне і драматичне, є дорогоцінною сторінкою спадщини Лесі Українки.

В ліро-епосі письменниці переважають неукраїнські сюжети. Але це не значить, що вона відривалася від рід­ного грунту, від життя свого народу. Незважаючи на «чужі» образи й мотиви, поетеса ставить проблеми, роз­робляє теми, які були злобою дня і найбільше захоплю­вали її також в ліриці. Так, провідними темами в поемах, баладах, легендах, апокрифах Лесі Українки залишає­ться тема патріотизму і визвольної боротьби («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський»), революційні мо­тиви («Одно слово», «Про велета»). Розширюючи ідейно-тематичні горизонти поезії, Леся Українка і тут фокусує увагу на темі творчої праці і обов'язку митця («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо», «Що дасть нам силу?»), створює прекрасні поеми про красу, силу і вірність по­чуття («Віла-посестра», «Ізольда Білорука»).

Синтезуючи лірику, епос і драму, письменниця оригі­нальне поєднувала елементи народних легенд, казок, пі­сень, які, переосмислюючись, органічно входили в її ліро-епос. Творча трансплантація фольклору давала можли­вість авторові художньо осмислити багатющий народний досвід в питаннях моралі й етики, ліпити, свої образи в дусі народнопоетичної героїзації людини.

«Роберт Брюс, король шотландський» (1893). Сюжет твору підказав Лесі Михайло Драгоманов, якому вона й присвятила поему. «Тема Ваша («Брюс») припала мені до серця, надто уступ з павуком цікавий» (10, 129). Дра­гоманов радив племінниці взяти героєм твору Роберта Брюса, одного з ватажків селянських повстань у Шот­ландії проти англійських феодалів-завойовників XIV сто­ліття. А ще розказав їй притчу з павуком: шість разів уривалась йому павутина, яку снував, але він знову не­втомно все починав спочатку, і таки за сьомим разом до­вів свою справу до кінця.

Леся пильно взялася за роботу, ретельно вивчала істо­ричні джерела, пов'язані з тією епохою і тими подіями. Головна ідея поеми мала бути спрямована в сучасність:

боротьба народу «за волю і рідний край», ідея неперемож­ної народної сили і любові до батьківщини. Дбаючи про історичну правду, поетеса з неменшою наполегливістю старалася художньо втілити цю ідею.

Події розгортаються «в давнюю давнину», в середньо­віччя, коли на вільну Шотландію «війною йшов король Едвард». В історії ці події дістали назву «воєн за неза­лежність». Повстання народу проти завойовників очолив славний лицар Роберт Брюс. У цьому випадку автор дещо довільно висвітлює середньовічну історію: Брюс не був справжнім народним вождем, він лише на певний час очолив боротьбу селян. Та класові протиріччя селян і дво­рян Леся Українка показує вірно. Власне картиною зра­ди шотландського панства народові, батьківщині й по­чинається поема.