Середні віки Л. Українки

Українки пізнати й синтезувати своє особисте страждання й іронію свого життя та перекласти біль на мову мистецтва.

В дусі концепцій Сковороди, Юркевича, Ніцше й інших, у підтексті «Камінного господаря» приховане стремління драматурга до «сублі­мації» й естетизації серця, просвіченого етичним розумом, відромантизування серця, як основи внутрішньої й зовнішньої гармонії; авторове й людське шукання доріг до себе, свого щастя й того, що «повинно» або могло бути, значить, до моральности людських стосунків, етичної влади та «живої» любови — «дитини волі».У драмі є намагання наблизити, згармонізувати світ «діонізіянський», що в Дон Жуані, Дольорес і, до значної міри, в Донні Анні, зі світом «аполлонівським», що в Командорі Дон Гонзаго, та осягнути, наскільки він об'єктивно можливий і реальний, ідеал «цілісного суспіль­ства» й «цілісної культури» Ніцше. Значить, ідеться про «приручення» анархічної стихії Дон Жуана, егоїзму й гордовитого гону до влади Донни Анни, «камінности» етики Дон Ґонзаґо та екзальтованости Дольорес. Передумовою для досягнення цього мала б бути узгодженість «серць», але в драмі вона недосяжна, як і в житті автора драми. Леся Українка вирішує це питання трагедійно — перемогою «камінної» своєї долі.

В моменті, коли між Дон Жуаном і Анною починає народжуватись любов, як наріжний камінь «нової» влади, яка мала б «скріпляти й руйнувати всесвітні трони». Командор .камінною правицею заморожує Дон Жуанове серце, а «лівицею ставить Донну Анну на коліна». Перемагає, отже, не «серце», а «камінність», як драматургова метафора реальности, влади кон­сервативного закону над свободою та іронії людської віри в ідеал.

Ця трагедійна розв'язка колізій драми, як і ціла драма, є відкритою для багатьох можливих інтерпретацій чи спекулювань, але одночасно вона створює ряд труднощів, що випливають з драматургового комплексного відчування й мис­лення, в якому світи бажання й дійсности, мислі й чуття, стихії і порядку, суб'єктивного й об'єктивного, так антитетичне й нероздільно сплетені, що їх важко розглядати з однієї площини чи філософічної системи, їх розуміти неможливо, а треба радше відчувати, емоційно поринувши у світ автора «Камінного господаря».

Отже, своїм філософічним трактуванням творчої фактури й стилістично-комунікативною манерою, «Камінний господар» є складовою частиною процесів і творців українського аван­гарду. Він є тим, чого своєю творчістю досягнув Ніцше в німецькій літературі—жанром, що об'єднав у собі філософічну й мистецьку функцію. До Лесі Українки, мабуть, можна віднести слова Фройда про Ніцше, коли він каже, що не знає людини, яка мала б такий вникливий і повний вгляд у себе, як мав Ніцше. Ця прикмета характерна теж авторові «Камінного господаря».

Заключення.

Великий митець належить не лише своїй епосі. Худож­ні образи, ідеї переживають автора і стають надбанням поколінь, цілих народів, які кожного разу прочитують їх по-своєму, з точки зору свого часу, його завдань і потреб, щоразу відкривають нові пласти закладених там думок, почуттів, проблем.

До митців, що пережили свій час і їхні твори збага­тили скарбницю духовної культури, належить Леся Ук­раїнка. її творчість стала однією з вершин художньої сві­домості українського народу в. його історичному поступі і водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра і справедливості, сповнена пафосом революційного оновлення світу, гуманізму, свободи і братерства народів.

Ім'я поетеси овіяне особливою всенародною любов'ю. Сама постать Лесі Українки як людська особистість має колосальну притягальну силу, якусь магічну привабли­вість. Це була людина виняткової мужності і принципо­вості, духовної краси і мистецького обдарування. Вели­кий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. До когорти сильних духом її прилучив здійснений нею життєвий і творчий подвиг.

Талант Лесі Українки поєднав пристрасть Прометея, мудрість філософа і хист художника-майстра.

Використана література.

Ломонос Е. Вивчення творчості Л. Українки. - К., 1987.