Середні віки Л. Українки
Ти не привезла чорного вітрила,
не жалібна — ясна твоя краса,
та милий в гріб не ляже непокритий,—
його покриє чорная коса».
Автор не нав'язує читачеві своїх висновків, оцінок вчинків Трістана та Ізольди Білорукої, він ніби полишає все це на наш розсуд. Можна судити чорнокосу Ізольду
за обман, підступність, Трістана — за зраду першій милій, нехай і тимчасову. Але ніде цей осуд не виявляє автор.
Епічна поезія Лесі Українки, різноманітна формою, жанровими ознаками, відзначається також багатством тематики, порушених проблем. Будучи своєрідним різновидом у творчості письменниці, ліро-епос тісно пов'язаний з іншими жанрами, з усією спадщиною Лесі Українки. Стильові прикмети поем, легенд, апокрифів, казок та інших ліро-епічних жанрів поетеси мають багато спільного з її лірикою, драматургією. Про це свідчить і образне мислення автора епічної поезії, ідейно-естетична сутність якого виразно прочитується лише в контексті всіх різновидів творчості. Поеми і легенди Лесі Українки були також тим мистецьким містком, по якому вона йшла до своєї драматургії — «верховини творчості» (М. Рильський), яка принесла авторові і українській літературі світову славу.
2. Образи середньовіччя в поетичних драммах письменниці.
історії української літератури і театральної культури. З-під пера письменниці з'являються оригінальні драматичні твори, наповнені ідеями й образами, породженими новою епохою, які виражені в оригінальних жанрових формах. Отже, її новаторство виразилось і в змісті, і у формі драматичних творів. До того на Україні переважала соціально-побутова драма. Поява проблемної філософської та психологічної драми, з образами широких узагальнень, символічного звучання, свідчила про дальший розвиток української драматургії і театру.
Сюжети драматичних творів Лесі Українки охоплюють історію людства за три-чотири тисячоліття. Єгипет фараонів, Вавілон, Іудея, Еллада, Римська імперія часів раннього християнства, середньовічна Іспанія, перші поселення колоністів у Північній Америці, нарешті українська та інонаціональна міфологія — весь цей колосальний матеріал систематизується, художньо осмислюється. Автор уникає тематичної розпорошеності завдяки добре продуманій проблемній концентрації, яка визначала соціально-політичний і гуманістичний зміст творів і давала можливість поглянути на такі процеси життя, до яких не звертались її попередники.
Багаторічні роздуми письменниці над проблемою свободи творчості і мистецького покликання вилились у її драматичній поемі «У пущі». Працю над твором Леся Українка почала ще в 1897 році, через два роки був уже майже закінчений перший варіант, що мав тоді заголовок «Скульптор». І лише в 1907 році вона знову повертається до рукопису, грунтовно редагує його, вносить чимало змін і завершує твір аж в 1909 році, давши йому назву «У пущі».
Задум драматичної поеми був тісно пов'язаний з роботою автора над статтею про англійського поета, учасника англійської буржуазної революції XVII століття Джона Мільтона. Вивчення його епохи, життя письменника, борця за політичну волю, були поштовхом до написання драми про митця і суспільство, доцільність і мету творчої праці.
Перед Лесею Українкою стояв ще один образ, образ її сучасника — Івана Франка. Його незавидне становище в реакційному середовищі, важкі умови праці, «скручені голови» багатьох творчих задумів давали чималий матеріал для таких роздумів. Про це свідчить сама Леся Українка: «І часто я думала про ті «скручені голови», і про ті дописи, і про ту полеміку. Думала і тоді, коли писала свою драму про скульптора серед пуритан в диких пущах перших американських колоній».
Зіставлення варіантів п'єси показує, що в остаточній редакції акцентується громадянська позиція митця: скульптор своєю працею хоче прислужитись людям, внести прекрасне в їхнє життя. Поетеса старанно викреслює ті місця першого варіанту, з яких могла виплисти причетність її героя до прихильників «чистого мистецтва». Взагалі більшість змін у тексті, які вносить автор, пов'язані з трактуванням головного героя — скульптора, з висвітленням тих причин, які привели його хист до занепаду.