Середні віки Л. Українки

Англійський король підкупив феодалів Шотландії, по­обіцявши їм і далі вільготне панування.

На заклик короля феодали кинули бойові знамена свого краю — Шотландії — і скорились завойовникам:

Додолу впали корогви,Весь гурт шотландський панський

Враз крикнув: «Згода! хай живе

Едвард, король шотландський!»

Так у поемі розвінчується панський патріотизм. Пе­ремогу над ворогом здобув народ, його роль стала ви­рішальною у важкій боротьбі. Талановитий військовий ватажок Роберт Брюс, який палко бажає захистити бать­ківщину від чужоземних загарбників, досягає успіху лише тоді, коли поєднує власні зусилля з подвигом на­роду, коли його дії відповідають прагненням народу.

Підкреслюючи необхідність бути стійким і наполег­ливим у досягненні мети, письменниця звертається до притчі з павуком. Шість разів йшли шотландці у бій з англійським військом, та лише на сьомий їх чекав успіх.

Автор послідовно наголошує на несумісності інтересів розкішного панства і трудового люду, який у скрутні для батьківщини години стає надійним її захисником.

Про те, що Леся Українка, звертаючись до історії дав­нини іншого народу, думала про свій народ, свідчить не лише характеристика панства і селян, але й окремі обра­зи, звороти, почерпнуті з української фольклорної скарб­ниці.

Поетеса у своїй творчості любила звертатись до моти­вів і образів різних народів, міфологічних джерел різних національних культур, мандрівних світових сюжетів. Зав­жди оригінально їх обробляючи, вона вдавалась до не­сподіваних поворотів фабули, нетрадиційних акцентів у трактуванні образу. Приваблювали Лесю Українку пере­важно сильні характери і сильні почуття.

Драматичні ситуації привертають увагу митця в істо­рії та мистецтві середньовіччя. В поезії «Мрії» письменни­ця сама розказує, що в картинах того часу її захоплював не герой-переможець, а той, що хоч і подоланий, але нескорений. Вона завжди прагне звернути увагу читача на те, що не лежить на поверхні, а ніби приховане від першого погляду.

Так, в поезії «Забута тінь» в полі зору автора не ус­лавлена у віках Дантова Беатріче, а забута людьми, не­помічена історією, мистецтвом дружина італійського пое­та. Поруч славетного імені Данте всі називають щасливе ім'я Беатріче. А де ж та, запитує Леся Українка, яка «йому багаття розпалила серед чужої хати?» —

То ж ні один співець її не вславив

і ні один митець не змалював.

За традицією серед євангельських образів найпопулярнішим у різних видах мистецтва є образ Марії з сином. Найвидатніші художники і композитори, поети і скульп­тори створили образ Мадонни, співали їй хвалу—«аve, Маrіjа!». Була вже традиція і в українській літературі— «Марія» Шевченка, «Сікстинська Мадонна» Франка...

Та Леся Українка пішла своїм шляхом. І в цьому від­билась етика і філософія поетеси, а не лише одна із прик­мет її індивідуального стилю.

Своєрідної творчої обробки зазнала мандрівна серед­ньовічна легенда про Трістана та Ізольду в поемі Лесі Українки «Ізольда Білорука» (1912). У примітці до неї автор вказує на джерела твору: «Основа сеї поеми взята з середньовічного роману «Трістан та Ізольда», що ко­лись у численних версіях та різних мовах був широко розпросторений по всіх європейських, в тім числі і по слов'янських сторонах. Зміст його — фатальне та нещас­ливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої. Се кохання повстало з чарівного дання, любовного напою, випитого через помилку. В деяких версіях згадується ще й друга Ізольда — Білорука, що кохалася з Трістаном тоді, як він був у розлуці з першою милою — Ізольдою Злотокосою».