КОНФЕСІЙНИЙ ЧИННИК В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Це може сприйматися також як спроба з’ясувати питання про надання повної незалежності УПЦ, або як практичне виключення такої можливості, що, у свою чергу, збереже протистояння конфесій і загрозу дестабілізації становища в державі.

Собор підкреслив важливість співпраці РПЦ з арміями і правоохоронними установами всіх країн СНД (в тому числі й України) та Балтії, а також з козацтвом. По суті це означає поширення впливу РПЦ на державні інституції, що мають збройні сили. В УПЦ створено орган з питань координації взаємодій між УПЦ і Збройними силами України, тобто підвищується можливість впливу РПЦ на Збройні сили України через УПЦ. На посаду керівника призначено єпископа Львівського і Дрогобицького Августина.Висловлено також стурбованість щодо експансії УГКЦ в Україні і переслідувань православних, що може свідчити про підвищення напруженості у стосунках між УПЦ і УГКЦ [1], а по суті між РПЦ і Ватиканом, маючи на увазі те, що вище керівництво Московського Патріархату вважає Україну (звичайно ж і західні регіони країни) зоною свого впливу. Причинами протистояння віруючих є перш за все: нестача храмових споруд, претензії конфесій на нерухомість, відмова православних від почергового богослужіння, а також конфесійна орієнтація представників місцевої влади.

Собор засвідчив напруженість у стосунках між керівництвом УПЦ і частиною представників державних органів України, а також деяких націоналістичних та інших світських кіл, які намагаються змінити релігійну карту України на користь греко-католиків і автокефалістів.

4. Анафематствування Архієрейським собором РПЦ (лютий 1997 р.) глави Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ-КП) патріарха Філарета (Денисенка) тягне за собою серйозні наслідки як для самого глави УПЦ-КП, так і для послідовників цієї конфесії, народу і Української держави взагалі.

Для патріарха Філарета анафема, за приписами православної Церкви, означає втрату права:

•спільної молитви з православними;

•виконання над ним будь-якого обряду;

•поховання на православному цвинтарі.

Таким чином, по суті анафема означає виключення з православного середовища.

Для прихильників УПЦ-КП анафема глави конфесії тягне за собою такі ж самі покарання згідно з апостольськими канонами 10 і 11.

У міжконфесійних взаєминах анафема означає практичну ізоляцію не тільки лідера, а й усіх членів конфесії від спілкування не тільки з представниками православних конфесій, а й інших християнських, які мають апостольське походження. Спілкування можливе лише на побутовому рівні. А це, у свою чергу, ускладнює будь-який діалог між представниками конфесій (які відносять себе до православної традиції) з метою об’єднання конфесій в Україні в єдину православну Церкву .

Окрім того створено постійний центр напруги у взаєминах між конфесіями в Україні, своєрідний “конфесійний Крим”. Можливе посередництво державних органів України у діалозі між УПЦ-КП та іншими християнськими конфесіями апостольського походження в Україні теж ускладнюється. Враховуючи те, що УПЦ-КП є третьою в Україні за кількістю громад (після УПЦ і УГКЦ) і рішення керівних органів РПЦ для її прихильників є обов’язковими, наслідки протистояння конфесій певною мірою можна передбачити.

Розвиток ситуації у православному середовищі України, яка пов’язана із взаєминами Росії і України, теж важко прогнозувати. Але у будь-якому випадку протистояння конфесій в Україні є дестабілізуючим фактором у суспільстві і, звичайно, завдає шкоди державі.

Рішення Архієрейського собору може сприйматися як політична акція стосовно України і УПЦ-КП. Є підстави дотримуватися цієї думки, оскільки лідери незалежних від РПЦ конфесій в Естонії, Латвії, Молдові, а також Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) анафемі не піддані, що виглядає у конфесійному плані не зовсім логічним.

Анафематствування глави УПЦ-КП також може сприйматися з одного боку, як свідчення слабкості РПЦ, на думку деяких ієрархів РПЦ, і втрати України, з другого ж – як спроба використання Росією РПЦ знаряддям впливу на Україну.