КОНФЕСІЙНИЙ ЧИННИК В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

3. Спостерігається тенденція до криміналізації громад нових вірувань. Виявлено спільність природи злочинних і тоталітарних організацій у їхній внутрішній структурі, засобах і методах діяльності. Зафіксовано спроби проникнення членів громад або їхніх прихильників до державних структур.

В Росії виникла нова соціальна проблема. Великий контингент громадян, залучених до нових вірувань, виявився вилученим з активу трудових ресурсів країни. В їх свідомість упроваджується вороже ставлення до культурно-національних цінностей, державних та громадських інтересів. Тому питання про нові релігійні рухи віднесено до найактуальніших в РФ. У спеціальному розділі “Свобода віросповідання” Програми дій Президента РФ на період 1996–2000 роки Б. Єльцин висловлює стурбованість з приводу присутності в російському релігійному просторі активних закордонних місіонерських організацій.

2. Вплив конфесій Росії на громадсько-політичне життя України

2.1. Християнські конфесії

Руська Православна Церква

Православ’я залишається найважливiшою складовою релігiйного життя в Україні. Після приєднання Київської митрополії до Московської патріархії в 1686 р., на думку деяких відомих представників української діаспори, почався процес русифікації релігійного життя в країні. В наш час церковна політика вищого керiвництва як РПЦ, так i Російської Федерації в цьому аспекті не зазнала істотних змін, i утримання УПЦ під юрисдикцією патріарха Московського є одним із засобів утримання України в сфері впливу Росії. Реакцією на таку політику є виникнення на терені України кількох конфесій, які відносять себе до православної традиції і конкурують між собою: Українська Православна Церква (УПЦ); Українська Православна Церква-Київський Патріархат (УПЦ-КП) та Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Останні проголосили повну незалежність від РПЦ, але її керівництво вважає ці конфесії складовими РПЦ, що тимчасово перебувають у розколі. Основною причиною, що привела до серії церковних розколів, а згодом до затяжного конфлікту, є неврегульованiсть державно-конфесiйних стосунків православних в Україні та різне їх ставлення до питання утвердження автокефалiї (повної незалежності в управлінні) Церкви.

З цих конфесій лише УПЦ визнана всіма православними Церквами світу, вона є, згідно зі Статутами про управління РПЦ i УПЦ, незалежною i самостійною в управлінні частиною Московського Патріархату. В цій своїй якості вона єдина, тому теоретично зберегла можливість отримати автокефалiю канонічним шляхом.

Міжконфесійні взаємини в Україні, починаючи з 1989 р., складалися конфліктно, що проявлялося у взаємній полеміці та насильствах.

Вище керівництво РПЦ стримано ставиться до надання автокефалiї УПЦ. Однією з умов розгляду питання є приєднання УПЦ-КП і УАПЦ до УПЦ через покаяння. Така умова, природно, не приймається цими Церквами. В процесі реалізації церковної політики щодо православ’я в Україні РПЦ використовує своє становище у світовому православ’ї та підтримку органів державної влади РФ.

У 1994-95 рр. змінилося становище УПЦ-КП. З обранням нинішнього Президента України та формуванням нової адміністрації керівництву цієї Церкви не вдалося зберегти з ними таких тісних взаємин, як з колишньою адміністрацією. З боку діячів УПЦ-КП та близьких до них представників національно-демократичних сил (УРП, НРУ, ДемПУ тощо) це пояснюється посиленням проросійської орієнтації вищого державного керівництва відповідною переорієнтацією на головного конкурента УПЦ-КП – УПЦ.

Об’єднання православних у єдину Церкву є однією з умов внутрішньої стабільності в державі, тоді як відсутність такої єдності може стати причиною збереження нестабільності.

За інформацією Державного комітету України у справах релігій, на 1 січня 1998 р. УПЦ налічувала 7386 громад, УПЦ-КП – 1901, УАПЦ – 1163.На сьогодні в ряді регіонів України міжконфесійні конфлікти в православному середовищі є одним із джерел постійної напруженості в суспільстві. У зв’язку з неоднозначним ставленням деяких представників органів влади до суб’єктів цих конфліктів Україна вже ставала об’єктом критики з боку міжнародних релігійних організацій – Всесвітньої Ради Церков, Конференції Європейських Церков за виявлені порушення релігійних свобод.