КОНФЕСІЙНИЙ ЧИННИК В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

3 жовтня 1996 р. відбулося відкриття факультету православної культури у Військовій академії ім. Дзержинського – першої в Збройних силах Росії недержавної освітньої установи, створеної РПЦ та Міністерством оборони РФ. Факультет створено згідно з Постановою Уряду Росії № 610 (1995 р.), військової Ради РВСП (Ракетні війська стратегічного призначення) та Указу Головнокомандувача РВСП № 2 (1996 р.). Діяльність факультету здійснюється у відповідності з “Положенням про освітню установу додаткової професійної освіти (підвищення кваліфікації) фахівців” та іншими нормативно-правовими актами.

26 березня 1998 р. в Академії РВСП Росії за участю маршала І.Д. Сергєєва та патріарха Алексія II проведено збори керівного складу Збройних сил Російської Федерації. У зборах взяли участь начальники військових академій та училищ Міністерства оборони РФ. Тема зборів - проблеми початку реформування військової освіти. Подальшому розвитку співробітництва РПЦ з силовими структурами сприяло проведення Міністерством внутрішніх справ РФ науково-практичної конференції на тему “Духовність, правопорядок, злочинність”, в ході якої обговорено актуальні проблеми становлення громадянської самосвідомості, відмічено посилення ролі духовного фактора в боротьбі зі злочинністю, проаналізовано й узагальнено досвід спільної роботи органів та установ системи МВС з єпархіями РПЦ. Особливу увагу керівництво РПЦ приділяє співробітництву та взаємодії Церкви з Головним управлінням виконання покарань. Зараз більш ніж у 60 виправно-трудових установах, ізоляторах відкрито православні храми, каплиці, молитовні будинки.

З метою навернення громадян Росії до РПЦ її керівництво приділяє велику увагу розробці соціальної доктрини. Загальні контури її були визначені ще Архієрейським собором РПЦ 1994 р. Собор підкреслив:

•Церква не надає переваги будь-якому державному устрою, будь-якій з існуючих доктрин, будь-яким конкретним суспільним силам та їх діячам, у тому числі й тим, хто перебуває при владі;

•неможливість офіційної підтримки Церквою різних політичних партій, рухів, союзів, блоків та інших організацій, а також окремих їх діячів, у першу чергу в ході передвиборних кампаній;

•допустимість політичного плюралізму серед мирян і навіть створення ними таких організацій, які у випадку найменування себе християнськими та православними закликаються до більшої взаємодії з церковним керівництвом;

•корисність взаємодії церковних інституцій з центральними та місцевими органами державної влади при невтручанні у внутрішні справи одне одного у сферах духовної освіти, благодійництва, миротворчості, науки, культури, захисту і відбудови історичних пам’яток, турботи про суспільну мораль тощо;

•неприйнятність насильства, хто б його не ініціював, прихильність до мирних засобів вирішення суперечок, неупереджене ставлення Церкви до усіх конфліктуючих сторін, необхідність виявляти турботу про справедливий мир та благо для усіх людей, незалежно від їх національності та віросповідання, попередження братовбивчих суперечок;

•важливість духовного піклування про православних військових, взаємодія з різними структурами Збройних сил, участь у профілактиці злочинності, опікування осіб, які схильні до злочинів (на кінець 1997 р. РПЦ користувалася довірою у 51,8%, армія – у 51,1% громадян РФ);

•готовність до контактів з установами світської культури, науковими, творчими, суспільними, благодійницькими, виробничими, підприємницькими та іншими організаціями;

•необхідність розвитку церковних засобів масової інформації та активізація співробітництва зі світськими пресою, радіо і телебаченням.Щодо взаємин між Церквою і державою. На одному з останніх засідань Ради з питань взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президенті РФ прихильники створення загальнодержавного відомства у справах релігій зазнали поразки. Представники Церков виступили проти повернення до становища, яке існувало в недалекому минулому, коли державні органи втручалися у внутрішнє життя релігійних громад.

На думку А. Красикова (одного з відомих громадсько-релігійних діячів Росії), прийняття Державною Думою РФ федерального закону “О свободе совести и религиозных объединениях” звело в один табір політиків радянської орієнтації та представників “націонал-православної” течії – тих, хто прагне жити в ізоляції від зовнішнього світу. Саме в пошуках нової ідеології, спроможної повернути країну до офіційного однодумства, перші вирішили використати для досягнення цієї мети православ’я. Другі розраховують мати при цьому максимум привілеїв, а в перспективі - поховати свободу совісті і всупереч офіційній позиції церковного керівництва утвердити панування однієї державної релігії. Відмова ж по суті від юридичної рівності релігійних об’єднань у Російській Федерації неможлива без перегляду Конституції, Цивільного та Кримінального кодексів РФ, а також мінімум трьох десятків чинних федеральних законів.