КОНФЕСІЙНИЙ ЧИННИК В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

5. Православ’я та іслам мають своїх прихильників і в місті, і в сільській місцевості, всі ж інші конфесії зосереджені переважно у містах.

Враховуючи загальну кількість послідовників тієї чи іншої релігії в Росії, можна загалом визначити три масиви у конфесійній сфері Російської Федерації, які в даний час і в майбутньому можуть впливати через конфесійне середовище на Україну, а саме: християнство, іслам, нові вірування.

1.1. У християнстві

Найпоширенішою конфесією в Росії є Руська Православна Церква (РПЦ).

На терені Російської Федерації РПЦ налічує 74 єпархії (церковні області), 7400 парафій [за іншими джерелами (на 1 січня 1998 р.) – 8653 громади з 16017 зареєстрованих Міністерством юстиції]. Активних віруючих – 2,5-3% від загальної кількості населення, тобто, 4-5 млн громадян. Порівняно стабільно відвідують храми ще близько 7% населення. Називають себе православними майже 50% громадян (близько 70 млн). Раніше довіряли Церкві як соціальній інституції приблизно 60% громадян Росії, але останнім часом ця цифра почала зменшуватись. Соціально-політичну орієнтацію більшості активних віруючих можна визначити як традиційно антизахідну. Православні віддають перевагу організаціям патріотично-комуністичного напрямку – 30%. Останнім часом серед православних у великих містах набуває популярності партія “Яблоко”, якій симпатизують до 25% активних віруючих. Що ж до опозиції нинішній владі, то її підтримують до 80% активних православних віруючих.

Руська Православна Церква [інша назва – Московський Патріархат (МП)] залишається наймасовішою релігійною організацією Росії. За кількістю громад вона переважає всі інші конфесії разом узяті. У більшості областей, країв та республік Російської Федерації її парафії налічують 50-96% об’єднань віруючих. Однак за останні роки в окремих регіонах намітилися такі процеси:

1. Відбувається поступове зменшення частки РПЦ в конфесійній структурі. У деяких краях і областях Сибіру та Далекого Сходу (Приморський та Хабаровський краї, Амурська, Іркутська, Сахалінська та Читинська області) православні парафії становлять менше половини усіх релігійних громад.

2. Спостерігається тенденція до послаблення єдності Церкви в окремих областях Росії. Іноді це пояснюється тим впливом, який чинять на релігійне життя різні політичні фактори. Зовнішнім дезінтегруючим чинником є діяльність Синоду Російської Зарубіжної Православної Церкви. Утворена і підтримана Синодом нова церковна організація – Російська Православна Вільна Церква – на початку 1995 р. налічувала до 80 громад. Стан цієї Церкви нестійкий, оскільки священнослужителі часто змінюють юрисдикцію, об’єднання віруючих здебільшого не мають приміщень для богослужінь, а це є постійним джерелом їх конфліктів з представниками Московського Патріархату. Крім того, є випадки переходу громад Московського Патріархату в Росії під юрисдикцію Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ-КП).

3. Після розпаду СРСР визначилася тенденція до дезінтеграції у самій Церкві. Виник рух, який умовно можна назвати “націонал-православним”. Представники його категорично не сприймають релігійну свободу, мріють про повернення РПЦ статусу державної Церкви, виступають з позицій расової та конфесійної нетолерантності, постійно твердять про “російську самобутність”, яка в їхній уяві асоціюється з відомою формулою: “православ’я – самодержавство – народність”. Посилюється протистояння між представниками цієї та ліберальної течій в РПЦ. Остання орієнтується на поширення діалогу РПЦ з іншими конфесіями. Представники консервативно-центристської течії до такого діалогу ставляться стримано, націонал-православні – вороже.

Переважна більшість священнослужителів РПЦ (разом з вищим керівництвом) є прихильниками консервативно-центристської течії і прагнуть державності РПЦ. Інші течії значного впливу на громадсько-політичне життя РФ не справляють.

4. Як констатує патріарх Алексій ІІ, останнім часом намітилася тенденція збочення до користолюбства та сріблолюбства, комерціалізації, до влади і грошей нестійких у вірі та моральності членів Церкви.

5. Політизованість суспільства відбивається і на деяких священнослужителях, які виявляють стійку схильність до політичної діяльності всупереч пастирським обов’язкам.6. Реформи та духовне відродження суспільства торкнулися і російської армії. З 1996 р. спостерігається посилення тісного співробітництва російських військових та Православної Церкви. Таке зближення обумовлене відродженням державно-патріотичної ідеї. Підписано Спільні заяви з шістьма міністерствами та відомствами, які мають військові контингенти (Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Федеральна прикордонна служба, Федеральна агенція урядового зв’язку та інформації, Міністерство надзвичайних ситуацій, Головне управління козачих військ при Президенті РФ-ГУКВ). 30 березня 1998 р. створено Тимчасову комісію з питань співпраці між РПЦ і ГУКВ. З Федеральною прикордонною службою розроблено і затверджено перспективний план співробітництва. З Міністерством внутрішніх справ 30 серпня 1996 р. укладено угоду про співпрацю, де передбачено ряд заходів, основна мета яких – подолання духовно-моральної кризи, зміцнення правопорядку та законності. Готується така ж угода з Міністерством оборони, де передбачено тісну співпрацю в питаннях патріотичного виховання, духовно-моральної освіти військовослужбовців, визначено практичні кроки реалізації релігійних потреб військових.