КОНФЕСІЙНИЙ ЧИННИК В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ
Мінімізація конфлікту є актуальною для України i з точки зору внутрішньої стабілізації, і з огляду на міжнародний авторитет країни. Більше того, православ’я в поєднанні з національною ідеєю може стати консолідуючим фактором в Україні.
Оплотом РПЦ традиційно була Кримська єпархія. Більшість населення єпархії має проросійську налаштованість і підтримується місцевою адміністрацією. Проте і тут останнім часом Українська Православна Церква – Київський Патріархат (УПЦ-КП) виявляє активність: відкрито Кримську єпархію УПЦ-КП, робляться спроби утворити в православних храмах паралельні громади.
Посилюється протистояння між УПЦ і УПЦ-КП. 10 червня 1996 р. патріарх УПЦ-КП Філарет спробував відвідати Херсонес, проте віруючі УПЦ перекрили під’їзди до Херсонесу і не допустили патріарха до місця хрещення князя Володимира.
Одним із центрів боротьби за єдність РПЦ в Україні є на сьогодні одеські єпархія та духовна семінарія, якими керує митрополит Агафангел. В Одесі діють кілька монастирів. Взагалі монастирі, особливо Києво-Печерська та Почаївська лаври, відіграють в Україні важливу роль. Саме вони найпослідовніше відстоюють ідею максимально тісного зближення між православними Росії і України і не підтримують ідею канонічної (правильної, законної) автокефалії.
Вимоги про надання УПЦ автокефалії ініціюються насамперед тими політичними силами України, які зацікавлені в максимальному відокремленні від Росії.
Ситуацію в Західній Україні можна визначити як активне протистояння між УПЦ і Українською Греко-Католицькою Церквою (УГКЦ). До початку перебудови РПЦ в Галичині користувалася майже 1000 храмами, зараз – кількома десятками. За даними Державного комітету України у справах релігій, на 1 січня 1998 р. зареєстровано 3151 громаду УГКЦ. Часто прихильники УГКЦ відбирали храми шляхом насильства. Це в основному й обумовило протистояння між конфесіями. Певну роль у дестабілізації ситуації відіграє й те, що майже всі посадові особи в цьому регіоні та населення є прихильниками УГКЦ.
У Львові УПЦ належить історична Георгіївська церква (кафедральний храм єпископа Львівського і Дрогобицького Августина), якою користуються православні з 1901 р.
На думку деяких з них, зберігається можливість передачі храму представникам іншої конфесії. Щоб запобігти цьому, керівники російських громадських організацій у Львові звернулися до патріарха РПЦ Алексія ІІ з проханням прийняти парафію під безпосереднє керівництво, тобто надати їй статус ставропігійної. Це, в свою чергу, викликало відповідну реакцію міської адміністрації – прохання було кваліфіковане нею як провокаційне.
Діяльність єп. Августина викликала також негативну відповідь прихильників української національної ідеї. Львівські газети, що контролюються ними, неодноразово вимагали притягти єп. Августина до судової відповідальності за антиукраїнську пропаганду і вислати його зі Львова.
У жовтні 1996 р. під час урочистостей з нагоди 400-річчя укладення Берестейської унії, що провадилися під егідою УГКЦ, на противагу цій події з ініціативи УПЦ і особисто єп. Августина у Львові відбулася конференція, присвячена проблемі унії. В резолюції конференції йдеться про вшанування пам’яті усіх тих, хто постраждав від греко-католиків. Це обумовило звернення групи відомих західноукраїнських політичних і релігійних діячів до Президента України. Вони вимагали притягти організаторів конференції до відповідальності, в тому числі й до кримінальної.
Аналізуючи стан справ у західних областях України, можна дійти висновку, що одним із дестабілізуючих факторів ситуації у конфесійному середовищі регіону є, з одного боку, діяльність єп. Августина (УПЦ), представників російських громадських і релігійних організацій, з другого ж – позиція місцевих органів влади, прихильників української національної ідеї.
На ситуацію впливає також чернецтво УПЦ. З боку РПЦ висувається ідея про необхідність відкриття філій як провідних українських монастирів (Києво-Печерської, Почаївської лавр) у великих містах Росії, так і відкриття в Україні філій найбільших російських монастирів – Троїце-Сергієвої лаври, Оптиної пустелі, Серафимо-Дівеївського монастиря та інших.Неоднозначно сприймалася міжнародна духовно-світська конференція “Аще возможно, будьте в мире со всеми...”, що відбулася 9-12 січня 1997 р. у м. Запоріжжі. Ініціатором її проведення була Організація Об’єднаних Націй. Безпосередніми організаторами – Запорізька єпархія УПЦ і міська влада Запоріжжя. В роботі конференції взяли участь глава УПЦ митрополит Володимир (Сабодан), священики конфесії, представники українських наукових і ділових кіл, міжнародних просвітницьких організацій. За підсумками роботи конференції були прийняті звернення “К верным чадам Украинской Православной Церкви, к представителям всех христианских конфессий и других религиозных общин Украины” та “К народу Украины”, в яких учасники конференції закликали своїх співвітчизників до співпраці та діалогу заради громадянської і духовної згоди. Окрім того було прийняте спеціальне звернення до Президента і голови ВР України, в якому, зокрема, міститься прохання передати УПЦ Володимирський і Петропавлівський собори у м. Севастополі. В роботі конференції активну участь взяли члени ХДПУ, які одразу ж після конференції прийняли пакет проектів про спільну діяльність з релігійними організаціями України.