КОНФЕСІЙНИЙ ЧИННИК В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

На сьогодні вплив мусульман РФ на Україну і навпаки поки що є обмеженим унаслідок відсутності єдиної централізованої системи управління громадами та об’єднаннями. Окрім того, управління мусульман України на сьогодні об’єктивно не зацікавлені в керуванні ними мусульманськими центрами РФ або використанні їх як каналів впливу Росії на Україну (враховуються специфічні взаємини між державами і стан мусульманських об’єднань в Україні, які конкурують між собою).

Разом з тим кримські татари, що проживають в Росії, країнах Середньої Азії, мають зв’язки з татарським населенням Криму. Тому не виключається взаємовплив Росії й України через громади кримськотатарського народу країн СНД. У перспективі вага цих взаємовпливів зростатиме, насамперед внаслідок посилення позицій мусульманського середовища в РФ, його впливу на процес вироблення та реалізації державної політики. Враховуючи зростання кількості кримськотатарської громади в Україні, тісні зв’язки між представниками національностей, які традиційно сповідують іслам в Росії та в Україні, а також беручи до уваги міграційні процеси, було б доцільним поглибити вивчення становища в мусульманських громадах України в контексті їх взаємин з єдиновірцями РФ.

2.3. Нові вірування

В Україні існують такі ж як і в Росії нові вірування (наприклад: релігійні громади – церкви Преображенної Божої Матері (Богородична церква), Свідків Єгови, Товариства свідомості Кришни, Церкви – Ісуса Христа святих останніх днів (мормони) та Об’єднання (Муна) та інші), але їх послідовники в Росії поки що не мають помітного впливу на громадсько-політичне життя України.

3. Висновки

На основі дослідження конфесійної сфери Російської Федерації та України можна прогнозувати:•подальше посилення протистояння між представниками різних течій у РПЦ – ліберальної та “націонал-православної”;

•обмеження участі РПЦ (і УПЦ) в екуменічному русі;

•дистанціювання єпископату від нижчого духовенства і мирян;

•розвиток комерційно-фінансової діяльності вищого духовенства, тісну співпрацю відповідних церковних закладів і установ з фінансовими та промисловими колами Росії;

•спроби переведення окремих громад, монастирів, єпархій в Україні під безпосереднє опікування глави РПЦ – патріарха Алексія ІІ;

•можливість відкриття філій найвпливовіших монастирів РПЦ в Україні і навпаки;

•поглиблення суперечностей між суб’єктами міжцерковного конфлікту в православному середовищі України;

•зростання значущості міжконфесійних стосунків як фактора українсько-російських міждержавних відносин;

•подальше використання державними органами Російської Федерації РПЦ як інструмента реалізації геополітичних інтересів держави щодо України через Українську Православну Церкву;

•поглиблення співпраці РПЦ з представниками владних і силових структур;

•можливість спроб поширення впливу РПЦ (звичайно ж і Росії) на Збройні Сили України через УПЦ;

•посилення діяльності РПЦ у соціальній сфері;

•поширення контактів і співпраця між РПЦ і мусульманським середовищем Росії, інших країн СНД і далекого зарубіжжя;

•зміцнення позицій ісламу;