КОНФЕСІЙНИЙ ЧИННИК В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Проти проведення конференції виступили деякі народні депутати, представники громадсько-політичних організацій. Вони вважали, що міська влада санкціонує проведення конференції несвоєчасно у зв’язку із зазіханням Росії на Севастополь, а саму конференцію називали “антиукраїнською, політичною, а не релігійною акцією Росії”. Така позиція, на думку деяких аналітиків, є досить коректною, особливо якщо брати до уваги візит до м. Севастополя мера Москви Ю. Лужкова та депутата Держдуми Росії К. Затуліна, яких вітав архієпископ УПЦ Лазар (Швець). Візит можна пов’язати з конференцією, а заява Ю. Лужкова про російський статус м. Севастополя перегукується з проханням учасників конференції про передання соборів м. Севастополя УПЦ (по суті РПЦ).

Таким чином, можна припустити, що:

•несанкціонований хресний хід представників УПЦ до будинку адміністрації Президента України з вимогою передати УПЦ усі храми і будівлі Києво-Печерської лаври, що відбувся на початку жовтня 1996 р.;

•проведення вищезгаданої конференції, а також міжконфесійної конференції “Призваны к одной надежде в союзе мира” (Мінськ, Білорусь, 1-3.10.96 р.), що відбулася під патронажем РПЦ;

•візит Ю. Лужкова та К. Затуліна до м. Севастополя; мітинг за російський статус м. Севастополя і проти поділу Чорноморського Флоту, в якому взяли участь російські військовослужбовці –

кільця одного ланцюга, акції, що можуть сприйматися як спроби посилення впливу РПЦ та Росії на Україну.

Важливою подією стосовно України, що відбулася 18-23 лютого 1997 р. в Москві, став Архієрейський собор РПЦ. Було прийнято кілька документів, а саме про:

•канонізацію святих;

•окремі питання внутрішнього життя і зовнішню діяльність Церкви;

•взаємини Церкви з державою і світським суспільством;

•відлучення від Церкви ченця Філарета (Денисенка);

•відлучення від Церкви Г.П. Якуніна;

•позбавлення сану архімандритів Валентина (Русанцова), Адріана (Старини) та ігумена Іоасафа (Шибаєва);

•висновки синодальної богословської комісії щодо участі в екуменічному русі.

Для України важливими є визначення собору в п. 1, 3-4, 7.

1. Канонізація нових святих РПЦ і, можливо, у майбутньому царської родини, яких усі віруючі УПЦ повинні вшановувати, викличе неоднозначну реакцію у частини прихильників УПЦ і, практично, усіх віруючих УПЦ-КП та УАПЦ. Це може ускладнити стосунки, посилити протистояння між конфесіями і привести до дестабілізації ситуації в конфесійній сфері України.

2. Шляхом можливого послаблення конфронтації є запровадження принципу необов’язковості вшанування нових святих РПЦ.

До речі, канонізація митрополита П. Могили УПЦ-КП і УПЦ сприймається частиною віруючих негативно, оскільки вони вважають її акцією політичною.

3. Собор уповноважив синод РПЦ розпочати двосторонні консультації з помісними православними Церквами з проблем церковної ситуації в Україні та майбутнього православ’я в ній.