РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВЕКТОР
За цих обставин Україна може ще певний час залишатися позаблоковою державою, що, як справедливо наголосив Л.Кучма в Мадриді, сьогодні вигідно багатьом нашим сусідам і на Заході, і на Сході. Роль України при цьому можна називати по різному: "ключовою ланкою системи європейської безпеки" (Х.Солана), "мостом між Сходом і Заходом" (Л.Кучма), "перехрестям з двостороннім рухом" (В.Горбулін). По-перше, очевидним є те, що Україна, через її геополітичне положення, внутрішню політичну й економічну ситуацію, не має іншої альтернативи. А по-друге, головний національний інтерес України - політичне виживання і курс на інтеграцію до європейського цивілізаційного простору - відповідає цьому статусу і цій ролі. І це добре розуміють на Заході. Територіальна цілісність і незалежність України (в тому числі незалежність воєнна) вже сьогодні стали одним з центральних компонентів перспективного бачення майбутнього Європи й Атлантичного співтовариства в цілому. Геополітичні орієнтації України матимуть значний вплив на будь-які спроби побудови нової архітектури безпеки в регіоні. А ці орієнтації багато в чому залежатимуть не тільки від слів і запевнень Заходу, а й від його реальних дій з метою підтримки України при проведенні як внутрішніх трансформацій, так й інтеграції до європейських і євроатлантичних структур.
Принципово важливе значення мають відносини України з НАТО, зокрема у сфері миротворчої діяльності, яка здійснюється під політичним керівництвом ООН. Оперативно керовані НАТО Стабілізаційні сили SFOR у Боснії і Герцеговині, у складі яких бере участь український військовий контингент, відкривають Україні додаткові можливості для її активнішого залучення до цієї "привілейованої" сфери миротворчості.
Розвиток відносин з НАТО може мати також опосередковані ефекти. Завдяки участі в РЄАПі, програмі ПЗМ посилюються зв'язки України з іншими країнами-партнерами. Безпосередні відносини Україна - НАТО можуть мати позитивний, з точки зору національних інтересів України, "балансуючий", а при необхідності - і "стримуючий" ефект на відносини з РФ.
Ставлення Заходу до України в контексті розширення НАТО потребує детальнішого розгляду і є одним з найтонших питань, що стоятимуть перед політиками, аналітиками та іншими представника ми державних і наукових кіл як Заходу, так і Сходу. Варіант входження України найближчим часом до Північноатлантичного Альянсу практично виключений. Тому Україні й Заходу потрібно розробити стратегічний курс, спрямований на укріплення незалежності України і забезпечення її розвитку за західною моделлю. Лідери України побоюються, що розширення НАТО на Схід може залишити її у "сірій зоні", де вона, як і раніше, відчуватиме тиск РФ, не маючи захисту від її можливих неоімперських амбіцій.
В НАТО неодноразово робили заяви, що розширення воєнно-політичного союзу посилить європейську безпеку в цілому і не створить нових демаркаційних ліній. Справедливість цих тверджень найбільшою мірою залежатиме від того, чи знайдеться Україні відповідне місце в загальній стратегії Заходу. Питання України у зв'язку з розширенням НАТО неминуче відображається й у внутрішній політиці РФ, Сполучених Штатів та європейських країн; це питання стане важливим чинником у діяльності НАТО, у відносинах Заходу і РФ.
Ставлення Заходу до України залишається неоднозначним. Європейці досі не впевнені, чи є Україна "справжньою державою", і не схильні інвестувати значні кошти в справу стабілізації України, особливо в зв'язку із зростанням кількості економічних проблем у їхніх власних країнах. Декого турбує те, що надто велика зацікавленість Заходу до України може викликати протидію РФ й ускладнити відносини з Москвою, і так вже дуже складні через розширення НАТО.На восьмому році існування незалежної України на Заході не існує єдиного розуміння її місця і ролі в європейській системі безпеки після закінчення "холодної війни". Україна не є членом Західноєвропейсь кого Союзу або Європейського Союзу, і, як вважають західні аналітики 1, навряд чи приєднається до них у найближчому майбутньому, якщо взагалі колись приєднається. Водночас Київ продовжує перебувати у значній економічній залежності від РФ і відчуває її зростаючий тиск, для якого вона має всі важелі - від політичних до економічних, що призводить до обмеження вибору рішень Україною, в тому числі й у сфері безпеки. Остання, таким чином, продовжує перебувати у стратегічному безвиході, її роздирають потяг до зміцнення зв'язків із Заходом і настирливі спроби РФ занурити Україну в сферу своїх інтересів.
Офіційно Україна продовжує проводити політику нейтралітету. Українські державні діячі не мають принципових заперечень проти розширення НАТО. Вони підтримали вступ до НАТО Польщі, Чехії та Угорщини, наголошуючи на тому, що жодна держава не має права накладати вето на участь іншої у будь-якому воєнно-політичному союзі. Водночас вони виступили за поступове, еволюційне розширення і закликали НАТО брати до уваги інтереси безпеки й інших країн, що не входять до блоку, зокрема України.
На думку українських офіційних осіб, уповільнений графік розширення дасть Україні час на стабілізацію і зменшить шанси перетворення її на буфер між РФ і розширеним НАТО. Крім того, це дасть змогу сформуватися новій європейській системі безпеки і сприятиме перетворенню НАТО з організації, що орієнтується на колективну оборону, на структуру забезпечення колективної безпеки.