РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВЕКТОР

На цьому тлі НАТО слід сприяти Українській державі в нарощуванні вже існуючих між ними домовленостей про військове співробіт ництво й спільне забезпечення регіональної безпеки. За умов, коли у політичній еліті країни не завжди збігаються думки про доцільність вступу до Альянсу, розширене воєнне співробітництво між Україною і НАТО заслуговує підтримки як крок на шляху до ефективнішої системи регіональної безпеки й організації оборони. Спільні дії в галузі воєнного співробітництва, по-перше, сприятимуть оборонному будівництву Української держави, а по-друге, створять умови для подальшого просування України до західної моделі розвитку, незалежно від того, вступить вона з часом до Альянсу чи ні. Зрештою, з політичної точки зору для України важливо продемонструвати, що вона є активним членом будівництва європейської архітектури безпеки, а не спостерігачем подій, що відбуваються в Європі.

Співробітництво України з державами Центральної Європи. Щоб утвердитись як європейська держава з відповідною орієнтацією, Україна повинна зміцнити зв'язки з державами Центральної Європи й такими регіональними організаціями, як Вишеградська група і Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ)1. Проте цей процес відбувається досить повільно. Більшість офіційних діячів країн Центральної Європи далеко не завжди розглядають Україну як "центральноєвропейську" державу ні з культурної, ні з політичної точок зору. До того ж українська економіка менш розвинена, ніж у країнах Центральної Європи. Таким чином, хоча Центральна Європа повністю підтримує незалежність України, але не дуже поспішає приймати її пропозиції, особливо щодо регіонального співробітництва.

З невеликим ентузіазмом були зустрінуті в Центральній Європі і спроби України налагодити тісніші структурні зв'язки з Вишеградсь кою групою - в основному через повільний розвиток в нашій державі економічних реформ. Значна частина державних діячів центрально європейських країн побоюється, що членство України може зруйнувати згуртованість групи та привнести небажані ускладнення у відносинах з РФ, тому вони прохолодно реагують на українські пропозиції щодо зближення на організаційному рівні. Проте ця ситуація поступово змінюється.

По мірі розширення НАТО і ЄС і включення до них нових членів - країн Центральної та Східної Європи - центральноєвропейським зв'язкам слід приділяти ще більшу увагу. Для України тісніші відносини з Центральною Європою могли б посилити її європейську орієнтацію і допомогти зменшити свою залежність від РФ та СНД. Сьогодні не викликає сумніву, що шлях до Європи проходить для України насамперед через Варшаву, Прагу і Будапешт.Вступ України до ЄС. Розширення складу учасників Європейсь кого Союзу повинно стати найважливішою складовою української західної стратегії. Вступ України до ЄС як повного або, для початку, асоційованого члена, безперечно, був би ідеальним варіантом для неї. Однак на нинішньому етапі Україна поки що не відповідає вимогам ЄС до його членів і співпрацює з ЄС на партнерських засадах- перший рівень співпраці, за яким мають бути послідовно реалізовані такі етапи поступового включення в ЄС як встановлення режиму найбільшого сприяння, створення зони вільної торгівлі, митний союз, асоційоване членство, повноправне членство.

1 Stephen Larrabee. East European security After the Cold War // Santa Monica, CA: RAND, MR-254-USDP, 1993. - Р. 105-108.

У червні 1994 року Європейський Союз підписав з Україною угоду про партнерство і співробітництво - з першою серед держав СНД. Ця угода гарантує Україні режим найбільшого сприяння і розгляд питання про створення в 1998 році зони вільної торгівлі, якщо вона продемонструє достатній прогрес у формуванні стабільної ринкової економіки (чого, на жаль, ще не відбулося). Проте на відміну від угод про асоційоване членство, підписаних з країнами Центральної Європи й Балтії, у цьому документі не йдеться про можливе членство України в ЄС. Приєднання України до ЄС як асоційованого члена могло б докорінно змінити цю ситуацію і є сьогодні одним з пріоритетних завдань зовнішньої політики держави.

Важливим досягненням України на шляху просування в європейські структури стало її включення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другою в СНД після Молдови). Своїм рішенням Рада недвозначно визнала прогрес, якого досягла Україна після здобуття незалежності в 1991 році в будівництві плюралістичного, демократичного суспільства і дотриманні прав людини. Той факт, що Україна стала членом Ради раніше, ніж РФ, заява якої тоді ще розглядала ся і була задоволена лише в січні 1996 року, викликав роздратування Москви.

Що стосується України та Західноєвропейського союзу, то відносини між ними зводяться до регулярних обмінів візитами й інформацією. У Кіршбергській декларації від 9 травня 1994 року Рада міністрів ЗЄС погодилася надати статус "асоційованих партнерів" тим країнам, які уклали або повинні були укласти найближчим часом угоди про асоційоване членство в ЄС. До їх числа входили шість східноєвропейських країн плюс держави Балтії, але не Україна. Така позиція ЄС та ЗЄС, як підкреслив президент Л. Кучма у Відні в жовтні 1998 року, може призвести до виникнення нових ліній розподілу в Європі, в тому числі й по укрансько-польському кордону.