РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВЕКТОР
1 Зб. Бжезинський. Україна має стати європейською державою: Виступ при отриманні нагороди Антоновичів у Києві 2 липня 1992 р. // Сучасність, 1992. - № 9. - С. 125.
2 Г.Кіссінджер. Дипломатія. - М.: Ладомир, 1997.
Сьогодні одним з найгостріших питань для РФ є її територіальна цілісність. За кількістю населення вона значно поступається всім сусіднім країнам у ключових регіонах, які вона намагається збалансувати. Стан держави ускладнюється політичною та соціальною нестабільністю, замішаною на економічній кризі. Державні інституції РФ досить слабкі. Збройні сили, як відзначив міністр оборони І. Сергєєв, є боєготовими "місцями" . Інститут оборонних досліджень ("Инобис") Російської Федерації відверто рекомендує Раді оборони держави зробити тактичну ядерну зброю основою оборони РФ. Але застосування ядерної зброї проти сусідів (бо йдеться про тактичну зброю) є самогубством для країни, в якій ще до початку війни управління державою значною мірою розладнано.
Таким чином, за таких обставин запорукою територіальної цілісності РФ може бути не її нинішній потенціал (який є недостатнім), а наявність системи безпеки від Ванкувера до Владивостока. Незважаючи на безодню, що розділяє НАТО і РФ, реалії життя штовхають обидві сторони до зближення. Зб. Бжезинський писав про зростаючий економічний потенціал КНР як про мотив - передусім для РФ - такого зближення.
"Американський" вектор політики України не може не бути пов'язаний з політикою щодо НАТО. Сьогодні НАТО ще не перетворила ся на всеєвропейську систему безпеки. А супротивників - СРСР і Варшавського договору - вже не існує. Не викликає сумніву, що і програма Партнерства заради миру і розширення Альянсу на Схід було ініційовано і просунуто США, бо альтернативою для НАТО було її згортання. США пішли на розвиток НАТО насамперед заради того, щоб утриматися в Європі в політичному сенсі за умов, коли зміцнення Європи, що інтегрується, створює для Сполучених Штатів відштовхуючий ефект. Таким чином, НАТО відіграє сьогодні роль "якоря" для політичної (в тому числі й військової) присутності США в Європі. Якщо це так, то зближення України з НАТО рівнозначне її зближенню із США. Тому є слушними рекомендації фахівців, які наполягають на тому, що Україна має проводити більш визначену політику щодо НАТО.За будь-яких обставин стратегічне партнерство України і США, якщо воно є таким, повинно бути наповнене не деклараціями, а реальними справами. Україна вже внутрішньо дозріла до реформ на всіх рівнях. Потрібен лише поштовх. Важко не погодитися з позицією Заходу, що потрібні реформи, а не розмови про реформи. Але для реформ потрібні гроші. На Заході ці гроші є і вони можуть бути надані як кредити. Інакше реалізація так званого "білоруського сценарію" стане цілком імовірною.
Не викликає сумніву, що втрата Білорусі була однією з найбільших стратегічних помилок Заходу після закінчення "холодної" війни. Білорусь мала демократичний уряд і шукала допомоги та підтримки Заходу, проте так і не отримала їх. У результаті Білорусь була фактично втрачена для Заходу.
У випадку з Україною наслідки будуть значно серйозніші, беручи до уваги її можливу роль у трансформації РФ в нову імперію.
Потрібна активніша підтримка Заходу, і зокрема США, зусиль України щодо диверсифікації джерел енергопостачання і забезпечен ня транспортування хоча б частини потоку каспійської нафти через її територію. Це, до речі, економічно більш вигідний шлях і альтернативний російському.
Адже для України диверсифікація джерел енергопостачання - це насамперед свобода політичного вибору, в тому числі й у сфері інтеграції в європейські економічні структури і структури безпеки.
І Україні, і США потрібно зробити рішучі кроки для забезпечення взаємної прозорості політики. Особливо у сфері відносин з РФ. Неодноразово наголошувалося, що американську сторону турбують певні питання українсько-російського військово-технічного співробітницт ва. Але Україну не менше турбує завіса туману довкола американо -російських домовленостей щодо розподілу сфер інтересів в ЦЄ і на терені колишнього СРСР.
І, нарешті, цілком очевидно, що якщо США - стратегічний партнер України номер один, то двосторонні відносини України з ними мають розглядатися як відносини першорядної важливості. Відповідно до вимоги Президента Л. Кучми про економізацію наших зовнішньополітичних відносин, розвитку українсько-американського бізнесу має бути приділено адекватну увагу. Американський бізнес шукає можливості проникнути в Україну і пустити тут коріння. Проте сучасна вітчизняна атмосфера для іноземного бізнесу аж ніяк цьому не сприяє. Налагодження взаємовигідних економічних (як утім й інших) двосторонніх відносин України з США потребує не тільки активізації й підвищення економічної цілеспрямованості дій українського посольства у Вашингтоні чи замін тих чи інших посадових осіб. Потрібні заходи системного характеру, які комплексно поєднують законодавчі, економічні, господарські, інформаційні, дипломатичні зусилля. Необхідно розробити концепцію відносин з провідною державою світу і реалізувати всі її складові за узгодженим планом. Тільки так можна підняти відносини зі США до рівня плідної довгострокової взаємодії.