РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВЕКТОР

Інтеграційні процеси в Західній Європі ніколи не були предметом короткострокових політичних спекуляцій та маневрів , вони залишаються питанням стратегічної ваги. Прихильники та супротивники інтеграції мають сталі усвідомлені позиції, виважені стратегії і змушені адаптувати їх до умов навколишнього середовища. На теренах України часто відбувається щось протилежне: інтеграція стає поняттям декларативним, використовується як інструмент у політичній боротьбі, проте не є стратегічним усвідомленим пріоритетом. Використання гасел європейської інтеграції лише як козирів у внутрішньополітичній грі та як засобу одержання чергових порцій міжнародної допомоги відштовхне європейців від України, зробить її ще менш привабливою для західноєвропейського капіталу.

Попри декларації про геополітичну значимість орієнтації на європейські держави та структури, Україна не виробила життєздатної стратегії європейської інтеграції як на основі двосторонніх зв'язків, так й інституційної. Під поняттям "стратегія" слід розуміти комплексну модель визначення значимості тієї чи іншої ініціативи, її цілей та пріоритетів, шляхів і засобів їх реалізації та ресурсів, необхідних для досягнення проголошеної мети.

З цієї точки зору Україна не має загальнонаціональної, всеохоплюючої стратегії щодо вирішення комплексних завдань європейської інтеграції. Десятки державних інституцій та формальних груп і комісій залучені до процесу прийняття рішень на цьому напрямку. Їхні зусилля не скоординовані належним чином, сфери відповідальності та повноваження визначені умовно, тому значна частина рішень, які приймаються у надрах бюрократичного апарату, ніколи не реалізується на практиці.

Намагаючись встигнути на всіх напрямках інтеграції, Україна розпорошує інтелектуальні та матеріальні ресурси, часто вирішує другорядні, рутинні проблеми, полишаючи без належної уваги та ресурсного підкріплення справді важливі напрямки. Іншими словами, українська політика стосовно держав Західної Європи та європейських інституцій є занадто широкою та неструктурованою, щоб бути ефективною.

Екстенсивний підхід до інтеграції та двосторонніх відносин (коли кількість подій, поїздок та візитів, підписаних угод затіняє їхню практичну віддачу, коли політичний символізм відволікає увагу від конструктивності та корисності співпраці) повинен змінитися інтенсив ним підходом . Розпочати таку "оновлену" діяльність можна було б на кількох пріоритетних напрямках:

1. Розробка національної стратегії європейської інтеграції. Така стратегія мала б стати планом дій, що чітко визначає повноваження й відповідальність тих чи інших органів, їхню підзвітність тощо. Основною метою стратегії відповідно до Указу Президента Кучми від 11.06.98 № 615 "Стратегія інтеграції України до ЄС", можна було б вважати внутрішню адаптацію України до європейських реалій, перетворення інтеграції на потужний генератор внутрішніх змін у державі.

Для вироблення дієвої національної стратегії з чіткими пріоритетами та реально очікуваними результатами Україна має ревізувати всі інтеграційні аспекти та виокремити серед них життєво важливі. Державні ресурси, яких завжди обмаль, повинні бути сконцентро вані на вирішенні першочергових завдань. Для кожного з таких завдань слід розробити власну міні-стратегію, що забезпечила б досягнення поставленої мети, а не саме її декларування, як це прийнято нині.

2. Досягнення сумісності цінностей, норм і принципів внутрішнього політичного та соціального життя України з нормами та принципами євроспільноти . У зв'язку з цим можна говорити про:

• демократизацію процесу прийняття державних рішень (через перенавчання чиновників, створення умов для ефективної діяльності ЗМІ та недержавних інституцій по контролю за процесом підготовки та реалізації рішень);

• досягнення загальнонаціонального політичного консенсусу щодо основних напрямків європейської політики України;

• створення механізмів громадського контролю за державними інституціями;

• проведення широкої навчальної кампанії для учнів шкіл та студентів (з підготовкою спеціальної літератури), націленої на пояснення переваг та необхідності інтеграції в європейську спільноту;

• налагодження молодіжного обміну на основі існуючих європейських моделей;