РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВЕКТОР

На сьогодні, крім США, стратегічними партнерами України оголошено Ізраїль, Німеччину, Польщу. Цікаво, що стратегічний партнер Польща, створюючи ВВП на два порядки менший, ніж у нашого стратегічного партнера США, мав у 1996 р. товарообіг з Україною більший за товарообіг із США, а обсяг інвестицій - усього в 2 рази менший. Зрозуміло, що відносини стратегічного рівня - це відносини, від результатів яких залежить, чи досягають партнери відповідних стратегічних цілей. Якщо це так, то можна говорити про несиметричність стратегічного партнерства України і США. Для з'ясування причин цього явища розглянемо національні інтереси України і США.

За переважною більшістю напрямків ці інтереси в європейському регіоні збігаються або, щонайменше, не суперечать одні одним (на відміну від ситуації з національними інтересами РФ). Це стосується і питань, пов'язаних з можливістю формування в регіоні нової геополітичної потуги, опозиційної євроатлантичній спільноті, і питань, пов'язаних з розширенням НАТО і загальною структурою системи європейської безпеки, і потенційних коридорів транспортування каспійської нафти, і геополітичних орієнтацій України. Саме інтереси, що збігаються, можуть бути основою українсько-американського стратегічно го партнерства.

Проте існує й принципова відмінність підходів. Україна розглядає США як основного партнера у своїх зусиллях інтегруватися в європейські економічні та політичні структури і структури безпеки. Для Сполучених Штатів Україна - лише один з інструментів у великій геополітичній грі з РФ.

Серед аналітиків України, і не тільки України, є популярною теза про те, що зближення України і США відбувається тільки тоді, коли відносини РФ та США погіршуються, і навпаки. Водночас можна і заперечувати проти цієї тези.

Проте не викликає сумніву, що головним призначенням України як інструмента політики США сьогодні насамперед є використання її для маніпулювання РФ. Так, Г. Кісінджер і Зб. Бжезинський, відзначаючи важливу роль України для США, розглядають наслідки появи й існування незалежної України через призму стосунків з РФ. Зб. Бжезинський писав: "Її (незалежної України) поява є однією з трьох найбільш важливих геополітичних подій ХХ сторіччя, оскільки вона ознаменувало кінець імперської Росії"1. Г. Кісінджер визнавав роль України для США "критично важливою", бо "...після проголошення реформ Росія продовжує давати силу підстав для сумнівів у реальній здібності цієї країни та її керівників відмовити ся від експансіоністських традицій минулого" 2. Уся "сіль" маніпулювання США РФ полягає в тому, щоб, вигравши "холодну війну" і підірвавши імперську суть Російської Федерації, не дати останній втратити свій вплив у Європі й Азії. Адже Європа з ЄС і Азія з КНР - це два найважливіших геополітичних театри, де Сполучені Штати мають бути гравцями, відстоюючи своє нинішнє і майбутнє світове домінування.Таким чином, США - це сьогодні єдина у світі держава, яка реально здатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий (через міжнародні організації, Європу, Японію, навіть РФ тощо) вплив на Україну. Цілком логічно стверджувати, що стратегічне партнерство з такою - єдиною у світі - державою має стати пріоритетом номер один у зовнішній політиці Української держави. І саме завдяки унікальним можливостям і ролі США першорядність трансатлантичного пріоритету не тільки не буде суперечити генеральний лінії України на проведення "сильної" регіональної політики, а й сприятиме їй.

У геополітичному плані Україна має визначитися як гравець на боці США в Європі. Проте це ніяк не виключає необхідності підтримки і всестороннього розвитку рівноправних взаємовигідних відносин з РФ. Переслідуючи у відносинах з РФ інтереси зміцнення внутрішнього становища, не треба забувати про зворотній вплив українсько -російських відносин (і навіть самого факту існування України як незалежної держави) на процеси в РФ. Як підкреслює відомий німецький політолог Карл Гроббе, "орієнтована на Захід Україна могла б стати ... джерелом поширення стабільності в інші "проблемні" регіони колишнього СРСР. Це було б вигідно Росії".

Україна - справді життєво важливий фактор формування нової геополітичної потуги на терені колишнього СРСР. РФ розуміє це й активно намагається перетягти Україну на свій бік. І що найважливіше, постійно переграє США, які завжди запізнюються. Поки США дискутували питання про заморожування допомоги Україні і сприяли блокуванню нових міжнародних кредитів, РФ активно й систематично нарощувала свою присутність в Україні й намагалася встановити прямий чи опосередкований контроль над усіма стратегічно важливими підприємствами і сферами виробництва. Причому навіть тоді, коли це сьогодні для неї економічно збитково. Це стосується і нафтогазових транспортних магістралей, і стратегічно важливих об'єктів промислового виробництва, і ключових об'єктів військово-промисло вого комплексу. Посилюється тиск РФ з метою втягування України в тісне військово-технічне співробітництво з країнами Ташкентського пакту. Особливо тривожними є спроби проникнення РФ в інформаційний простір України. На якомусь етапі ці процеси можуть набути незворотного характеру. Президент Польщі О.Кваснєвський (Жешув, травень 1998 р.) був абсолютно правий, коли заявив, що залишилося дуже небагато часу, щоб допомогти Україні.