РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВЕКТОР

У фундаментальній доповіді "Національні інтереси США" (1995), підготовленій Гарвардським університетом, компанією "РЕНД Корпорейшн" і низкою інших аналітичних центрів США, одним з життєво важливих інтересів США на ХХI століття проголошується недопущення перетворення РФ в регіонального гегемона Євразії, ворожого США. До зони надзвичайних інтересів США включені також Україна і країни Балтії. При цьому підкреслюєть ся виключна важливість відвертання агресії, тиску чи шантажу Росії щодо цих країн.В іншому основоположному документі "Стратегія національної безпеки на нове століття", підписаному Президентом Клінтоном у травні 1997 р., наголошується, що незалежність, суверенітет і територіальна цілісність 12 нових незалежних держав, в тому числі країн Балтії, є особливо важливими для інтересів США.

Заступник Держсекретаря США Строб Талбот у липні 1997 р. підкреслив, що Закавказзя і Центральна Азія сьогодні теж стали стратегічно важливим для США регіоном. Визначальну роль у цьому регіоні відіграє Туреччина як провідник євроатлантичного впливу на противагу впливу ісламського фундаменталізму (Іран) і євразійства вздовж стратегічної вісі "Москва - Тегеран". Таким чином, є всі підстави говорити про формування Балто-Чорноморсько -Каспійської смуги інтересів США і євроатлантичної цивілізації в цілому.

Україна є ключовою ланкою на південно-західному фланзі Римленду і фактично контролює основні транспортні коридори між двома цивілізаційними просторами як у широтному, так і в меридіанно му напрямках. Це надзвичайно важливе геополітичне положення України може бути ефективно використане (проте досі недостатньо використовується) для імплементації базових національних інтересів України та її прискореної інтеграції в європейський економічний і політичний простір і структури безпеки.

Без будь-якого перебільшення можна стверджувати, що входження, або, правильніше сказати, повернення України до західної цивілізації помітно вплине на всю геополітичну структуру світу. Це одностайно визнають провідні західні аналітики. Пріоритетні орієнтації України на інтеграцію до ЄС, ЗЄС, політичних структур НАТО тощо повинні супроводжуватися широкою програмою заходів по всебічному входженню в європейський соціокультурний простір, відкритістю країни не тільки до економічних інвестицій, але й до інвестицій культурних та інформаційних.

Політика щодо головних стратегічних партнерів на Заході (як і на Сході) повинна бути ретельно переглянута. В геополітичному плані США залежать від України не набагато менше, якщо не більше, ніж Україна від США. До речі, США це розуміють. Непогано було б, що б це зрозуміла й Україна і дала зрозуміти США, що вона це розуміє. Інакше неминуче повторення найьільшої помилки України із стратегічною і тактичною ядерною зброєю. Помилка полягала не в тому, що Україна віддала ядерну зброю. Це було єдино можливе і правильне рішення. Помилка була в тому, що вона віддала її практично задарма. Хоча ті ж американські аналітики твердять, що за третій у світі ядерний потенціал Україна могла отримати набагато більше. В тому числі у плані економічної допомоги і здійснення трансформа ційних перетворень.

Відносини України із США. Не викликає сумніву, що майбутнє України значною мірою залежатиме від її відносин із Сполученими Штатами. Ті відносини, що існують нині, мають розглядатися як початкові, навіть зважаючи на заяви обох сторін про стратегічне партнерство. Причина цього полягає насамперед у невизначеності відносин, про які йдеться, і в непередбачуваності поведінки кожної із сторін для іншої. Невизначеність поведінки США щодо України проявляється насамперед у помітній непослідовності тактичного американо-українського курсу. Так, позиція адміністрації Дж.Буша після проголошення незалежності України була занадто обережною і фактично зводилася до скоординованої з РФ політики ядерного роззброєння України. Адміністрація Б.Клінтона, почавши з підтримки України і проголошення стратегічного партнерства, поступово істотно змінила свій курс і почала відверто використовувати Україну як розмінну карту у грі з РФ. Саме США спочатку підтримали ідею хартії Україна - НАТО, а потім зробили багато, щоб вона не була підписана в такому вигляді, який найбільше відповідав інтересам України. Саме США відіграли провідну роль в істотному обмеженні зовнішнього фінансування України, перед тим призвичаївши її як наркомана до голки допомоги. Надзвичайно потрібні в Україні в умовах гострої валютно-фінансової кризи зовнішні запозичення були отримані з великим запізненням. Понад те, вони супроводжувалися цілим рядом нових умов, які були більш жорсткими, ніж ті, що ставились до Росії.

Подвійний стандарт політики США щодо України і РФ чітко виявився під час підготовки і підписання Договору про обмеження звичайних озброєнь в Європі, в питанні україно-іранського співробіт ництва тощо. Доречно також згадати про помітну зміну ставлення США до України навесні 1996 року після зустрічі в Ґельсінкі президентів Б.Клінтона і Б.Єльцина.

Можна думати, що непослідовність тактичного американо-україн ського курсу і є прямим наслідком того, що стратегічно США ще не мають повної визначеності щодо України.Українсько-американську стратегічну лінію теж виражено не досить чітко. Г. Удовенко, будучи керівником зовнішньополітичного відомства України, виступаючи перед слухачами Дипломатичної академії, визначив такі, що вже стали традиційними, пріоритетні стратегічні напрями зовнішньої політики України: "...інтеграція в європейські структури; поглиблення трансатлантичного співробітництва; співробітництво з розвиненими країнами світу ("сімка", країни Західної Європи); з РФ та іншими країнами СНД; співпраця з країнами Центрально-Східної Європи; з країнами Латинської Америки, Близького та Середнього Сходу, Африки та Азійсько-Тихоокеансь кого регіону, діяльність у міжнародних організаціях...". Таким чином, пріоритетними напрямами було названо майже всі країни та регіони. На жаль, концентрація зусиль у сфері зовнішньої політики відразу на всіх напрямах неможлива, й Україна, втім як і будь-яка інша держава, має обмежені можливості, тим більше нині, враховуючи всі негаразди. У згаданій вище тезі про пріоритети зовнішньої політики якось загубилася стратегічна лінія на США, яка соромливо прихована у фразі про трансатлантичне співробітництво. За такою фразою можуть критися (поруч із бажанням розвивати співробітниц тво) і деякі невирішеність у намірах, і невпевненість у можливостях. І ці невирішеність і невпевненість, а поруч з ними, на жаль, і непрофесіоналізм, виявляють себе найнаочніше у відомих усім тактичних прорахунках України щодо США. Створення чіткого уявлення про українсько-американські відносини потребує усвідомлення змісту поняття "стратегічне партнерство".