РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВЕКТОР
3. Створення регіональних структур безпеки в рамках більш широкої системи загальноєвропейської безпеки.
4. Нейтральність:
а) підтримання існуючого статусу самопроголошеного нейтраліте ту і позаблоковості;
б) постійний нейтралітет, гарантований великими державами або Радою Безпеки ООН;
в) "активний" нейтралітет, "спеціальні відносини" з НАТО й орієнтація на ЄС і ЗЄС.Ці варіанти політики в галузі національної безпеки не є строго альтернативними. Деякі з них можна реалізувати у різних комбінаціях, вони також можуть переходити один в одного тощо. Мають вони й різну вагу з точки зору ймовірності їхньої реалізації. Деякі варіанти "заборонені" з тих чи інших економічних і політичних причин або через прийняті парламентом законодавчі акти. Наприклад, перший варіант "заборонений" щонайменше з двох причин. Відомо, що національна безпека великої країни (з розміром і геополітичним положенням України) може бути забезпечена або за допомогою могутнього (бажано ядерного) потенціалу стримування, або за рахунок участі у впливових і сильних воєнних блоках чи альянсах. Відмова України від ядерного стримування та її приєднання до ДНЯЗ практично унеможливили реалізацію першого варіанту. Понад те, суто економічні обмеження виключають можливість розвинути у найближчій перспективі конвенційний потенціал стримування, достатній для захисту національних інтересів України власними силами.
Другий варіант сьогодні також заблокований Декларацією незалежності, відповідно до якої Україна має стати "без'ядерною і постійно нейтральною державою, яка не бере участь у воєнних блоках". Треба зазначити, що ці положення Декларації можуть бути змінені, оскільки більшість правлячої еліти України вже зрозуміла небезпеку одночасного проголошення і без'ядерності, і позаблоко вості. За будь-яких обставин цей варіант залишається умовно забороненим для України на найближче майбутнє. Вступ до НАТО і ЗЄС щонайменше в часткових формах стане реально можливим у більш віддаленому майбутньому.
Ідея створення регіональних структур безпеки у ЦЄ не нова і дискутується з часів розпуску Варшавського Договору. Пропозиції 1991-1992 рр. Президента Польщі Л. Валенси щодо організації "НАТО-Біс" і Президента України Л. Кравчука щодо створення "зони стабільності і безпеки" в Європі разом з численними пропозиціями щодо формування "Балто-Чорноморського поясу безпеки" були природною відповіддю політичних лідерів різних країн на відчуття існуючого вакууму безпеки в регіоні.
Важливо, що ці ініціативи не були спрямовані проти якоїсь однієї країни і не мали наміру підмінити існуючі структури, такі як ОБСЄ, НАТО чи ЗЄС. Потенційно регіональні структури безпеки можуть стати підсистемами загальноєвропейської системи безпеки і зробити свій внесок у "розподіл праці" між ОБСЄ, НАТО і ЗЄС у рамках популярної в Європі концепції "взаємосполучених інституцій". На жаль, плани розширення НАТО на Схід значною мірою підірвали цілком слушну ідею регіональних структур безпеки. Та все ж зміни загального політичного клімату в Європі можуть призвести до реанімації цієї ідеї в нових геополітичних умовах. Таллінська зустріч президентів країн Балтії, Польщі та України - перший, проте дуже важливий крок на цьому шляху. Більше того, забезпечивши собі вступ до НАТО, країни Вишеградської групи і насамперед Польща, очевидно, поновлять свій інтерес до створення нових регіональних структур безпеки і цю дуже важливу для України і держав Балтії ідею буде врешті-решт реалізовано.
Четвертий вибір - нейтралітет - може бути реалізований щонайменше у трьох різних варіантах. Найбільш "слабкий" з них - підтримання існуючого статусу одностороннього самопроголошеного нейтралітету і позаблоковості. За умов розширення НАТО і визнання de-facto Заходом (незалежно від "політичних ігор" в Ґельсинкі) пострадянського простору як сфери "особливих інтересів" та "особливої відповідальності" РФ Україна може стати дуже вразливою щодо політичного, економічного і воєнного тиску з боку РФ і може бути примушена до поступової політичної і воєнної інтеграції з цією країною.
Значно прийнятнішим з точки зору інтересів України є другий варіант - постійний нейтралітет, гарантований великими державами чи Радою Безпеки ООН. Подібний статус мала Австрія після 1955 р. Зазначимо, що Україна вже отримала запевнення в галузі безпеки на самміті ОБСЄ в Будапешті. Подальше розширення цих зобов'язань може розглядатися як важливий наступний крок з метою забезпечен ня стабільності і безпеки в ЦЄ. Водночас існує проблема, пов'язана з тим, що РФ, ймовірно, блокуватиме будь-які спроби України отримати такий статус, оскільки це йде "надто далеко" навіть для програми "фінляндізації". Разом з тим, така поведінка РФ може лише підштовхнути Україну (як вже було з іншими країнами) до тісніших відносин з євроатлантичними військово-політичними структурами.Найраціональнішою і, можливо, "найкращою з можливих" стратегічною відповіддю України може бути так званий "активний нейтралітет", "спеціальні відносини" з НАТО і курс на політичне членство в цій організації паралельно з орієнтацією на ЄС і ЗЄС. Під "активним нейтралітетом" слід розуміти статус, подібний до статусу Швеції в її відносинах з європейськими структурами безпеки. Завдяки цьому формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищить рівень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносин "особливого партнерства". Підписання Хартії між Україною і НАТО стало важливим етапом на цьому шляху. Питання про вступ України до НАТО як повноправного члена за умов "особливого партнерства", політичних запевнень з боку країн НАТО і курсу на інтеграцію до ЄС і ЗЄС втратить свою гостроту і може залишитися відкритим ще 5-10 років залежно від успіху економічних реформ в Україні, загального розвитку геополітичної ситуації в Європі і РФ. Разом з тим такий курс об'єктивно послабить можливість РФ щодо втягування України в зону свого домінування і виступатиме запобіжником нової політичної гри щодо розподілу ЦЄ на зони впливу.