Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки

В основі програми "Партнерство заради миру" лежить практична співпраця та відданість демократичним принципам, які є наріжним каменем Альянсу.

Метою ПЗМ є посилення стабільності, зменшення загроз безпеці та розвиток активної співпраці в галузі безпеки між країнами-партнерами, а також між окремими партнерами і державами НАТО.

Головна складова ПЗМ — це індивідуальні програми партнерства між країнами-учасницями ПЗМ і НАТО, які розробляються відповідно до національних потреб партнерів і виконуються в тому обсязі і за такий період, які вважає доцільними уряд кожної відповідної країни. У межах ПЗМ були створені механізми для досягнення цілей ПЗМ, а також для практичного втілення запропонованих ідей у життя. Розроблені в процесі розвитку програми інструменти та ініціативи, про які розповідається далі, забезпечують двосторонні та багатосторонні заходи, що дає партнерам можливість формувати прозорі та ефективні програми взаємодії з НАТО.

Основоположним документом програми є рамковий документ "Партнерства заради миру", який містить опис конкретних заходів для кожної країни-партнера. Кожна країна-партнер бере на себе вагомі політичні зобов'язання щодо збереження демократичного суспільства, дотримання норм міжнародного права, виконання Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Гельсінського заключного акту і міжнародних угод із роззброєння та забезпечення контролю над озброєннями, утримання від загроз або застосування сили проти інших держав, визнання існуючих кордонів, мирного розв'язання суперечок. Окремі зобов'язання стосуються забезпечення прозорості національного оборонного планування і формування бюджету з метою встановлення демократичного контролю над збройними силами, а також розвитку спроможності брати участь у миротворчих і гуманітарних операціях під керівництвом НАТО. Рамковий документ також передбачає зобов'язання держав Альянсу проводити консультації з будь-якою країною-партнером, що вбачає пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці — механізм, яким, наприклад, скористалися Албанія та колишня Югославська Республіка Македонія під час кризи в Косово.

Стосовно процесу приєднання до Партнерства заради миру, будь-яка країна, що бажає приєднатися до програми, спочатку запрошується до підписання Рамкового документа. Окрім опису цілей Партнерства, він містить основні принципи, на яких ґрунтується ПЗМ. Власним підписом країни підтверджують свою відданість ідеї збереження демократичного суспільства і захисту принципів міжнародного права. Вони також підтверджують своє зобов'язання сумлінно виконувати Статут ООН та дотримуватися принципів Загальної декларації прав людини; утримуватись від погрози силою або використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави; поважати існуючі кордони та розв'язувати спори мирним шляхом. Вони також підтверджують рішучість виконувати свої зобов'язання за Гельсінським Заключним актом, усіма подальшими документами НБСЄ/ОБСЄ, а також усі зобов'язання, які вони взяли на себе в галузі роззброєння та контролю над озброєннями.

Наступним, після підписання Рамкового документа, кроком для кожної країни-партнера є подання в НАТО Презентаційного документа. В ньому зазначені кроки, що будуть здійснені з метою досягнення політичних цілей Партнерства; військові та інші ресурси, які партнер має наміри використовувати в цілях партнерства; та конкретні галузі, в яких партнер бажає співпрацювати з НАТО.На підставі заяв, зроблених у Презентаційному документі, та додаткових пропозицій з боку НАТО та країни-партнера, спільно готується та затверджується Індивідуальна програма партнерства (ІПП) на дворічний період. В ІПП включені заяви про політичні цілі партнера в ПЗМ, військові та інші ресурси, які він надає в розпорядження ПЗМ, широкі цілі співпраці між партнером та Альянсом у різноманітних сферах співробітництва та конкретні заходи, що планується здійснити у кожній галузі співпраці.

Кожен партнер, виходячи з власних індивідуальних вимог та пріоритетів, окремо вибирає для себе заходи зі списку, який визначено у Робочій програмі партнерства (РПП). Цей принцип самовизначення є важливим аспектом ПЗМ. Визнається, що потреби та можливості країн-партнерів є різними і кожна з них сама має визначати форми діяльності та співпраці, які їй найкраще підходять. Робоча програма містить широкий опис різних можливих галузей співпраці та список заходів у кожній галузі. РПП, як і кожна ІПП, охоплює дворічний період і переглядається щороку. Партнери залучаються до її підготовки повною мірою. Індивідуальний план дій партнерства (ІПДП) пропонує складнішу програму порівняно з ІПП і призначений для країн, які мають політичну волю і бажання поглиблювати свої відносини з НАТО. ІПДП чітко визначає цілі і пріоритети співпраці для окремої країни-партнера і забезпечує відповідність робочих механізмів цим пріоритетам. НАТО надаватиме конкретну дорадчу допомогу щодо цілей реформ у кожній країні. Активізація політичного діалогу з відповідних питань може бути складовою ІПДП. ІПДП також полегшує координацію двосторонньої допомоги, що надається окремими членами Альянсу або партнерами, а також координацію заходів з іншими відповідними міжнародними інституціями.